Павло Глазовий

Поселились Федько й Катря в новому будинку
Ставлять меблі. Почепили на стіні картинку.
Раптом чують тріск і скрегіт у вечірній тиші.
Катря вдарила в долоні:
— Вже шкребуться миші…

У мужчини вже багато срібла в голові,
А завів собі коханок. їх у нього дві.
Перша — гарна, молоденька, друга вже стара.
Кожна зайві волосинки в нього видира.
Юна краля смиче сиві

От біда! Накоїв шкоди пустунець синок.
Татко врізав нижче спини, знявши поясок.
Той у сльози. Батько просить:
— Годі сльози лить.
Ну не плач, бо вже у мене аж душа болить. —

Зайшов якось до знайомих тенор знаменитий.
Стала його господиня ласкаво просити:
— Заспівайте нам що-небудь з «Кармен» чи з «Аїди»!
— Та вже ж пізно, — мнеться тенор, — мабуть, сплять

Баба каже: —
Он Іван Із сім’ї убогої,
А довчився, став як пан,
Доктор хвалилогії. —
Дід надувся, злиться:
Стара печериця!
Не «хвали-», а «філо-».
Тобі зрозуміло?

Кличе хлопець:
— Чуєш, татку!
— Чого тобі синку?
— Я знайшов у себе в книжці цікаву картинку.
На картинці людський мозок. Череп ніби знятий…
Так чого в людини мозок геть увесь

Десь на вулиці матусю
Запитав хлопчина:
— А чи може без бельзину
Їхати машина?

Мати вражена спинилась,
Вдарила в долоні:
— Звідки слово це взялося
В твоїм

— У вас зуби є, дідусю? — онучок питає.
Дід журливо посміхнувся: — Давно вже немає. —
Це почувши, хлопченятко зраділо без краю:
— Тоді пряник потримайте, а я пострибаю.

Ходять двоє зоопарком. Обоє «під газом».
Біля кожної тварини спиняються разом.
Перший каже: — Зажили б ми з тобою, як графи,
Якби мали довгі шиї, як ото в жирафи.
Ото була б

Вже ніч на дворі. Не спить дитина.
Схилився батько над ліжком сина
І виявляє любов і ласку.
— Послухай, — каже, — синочку, казку.
Так, значить, дід жив і, значить, баба.
Була

Прийшла в гості до невістки сердита свекруха.
Сидить, бурчить, набридає, як осіння муха:
— Ой невісточко, невдале у тебе дитятко.
Якесь воно вовкувате, нме, як телятко.
Вже ж йому

Стрілись повний і худий, обидва Федоти.
Перший главком заправля, другий — без роботи.
— Я тебе, — сказав гладкий, — улаштую в главку
Сотні дві, а може, й більш будеш мати ставку
—

Садівник під деревину
Гній кладе і воду ллє,
А вона в ясну годину
Золоті плоди дає.
У поета-гумориста
Все виходить навпаки:
Він плоди дає, а критик
Збоку кида

Сусід вискочив із хати, кричить на хлопчину:
— За що свиню мою вдарив? За що б’єш тварину? —
А хлопчина йому каже.
— Нехай знає, клята!
Це я за те, що ви п’яні били мого тата.

Жив та був колись учений,
Що трудиться вмів.
Написав за вік недовгий
Тридцять п’ять томів.
Цим на славу і безсмертя
Заслужив права.
А тепер в науці часто
Навпаки бува:

Якось піп ходив по ринку,
Видивлявся дешевинку.
Раптом глип: іде Балда,
Гордовито погляда.
Піп його до себе кличе,
П’ятака у руку тиче:
— Рад, що я тебе знайшов.
Йди

— Де взялися ми? — онуки спитали в бабусі.
А бабуся пояснила в старовиннім дусі:
— Тебе знайшли на капусті, тебе — в бараболі.
Тебе знайшли під вербою, тебе — на тополі.
Тебе

Двісті літ стояла церква та й музеєм стала,
Щоб публіка по квиточках її оглядала.
Зайшла баба до музею, цілує ікони,
Відважує на всі боки низенькі поклони.
Біля виходу картину

Тримав папугу добрий чоловік,
Він провозився не один з ним рік,
Дресирував.І телепень носатий
Навчився трохи лапою писати.

Тепер папуга пише так:
«Хазяїн мій дурак, І брат

Де ж та правда?
Жила колись на Вкраїні
Легендарна жінка —
Геніальна поетеса
Леся Українка,
їй лиха дісталась доля:
Мучилась, хворіла
І ще зовсім молодою
В муках