Павло Глазовий

Іде дідок по столиці, де вогні реклами,
Мов жар-птиці-блискавиці, сяють над дахами.
Іде дідок та й читає рекламні поради:
ЗАМОВЛЯЙТЕ В ГАСТРОНОМАХ ТОРТИ Й ШОКОЛАДИ!
НАЙЗРУЧНІШИЙ

Розказував людям лектор про будову світу,
Про планети і про Землю, про її орбіту.
Під кінець одна бабуся встала та й питає:
— Так ви кажете, що бога не було й немає?
— Це доведено

Серед ночі по провулку
Шкандибав Пилип.
Раптом вибіг з підворітні
Здоровенний тип.
Ледь не плаче: — Гей, братишка,
Може, скажеш ти,
Де міліція районна,
Як туди пройти?

Цілий рік студент провчився
Майже без просвітку
Та й приїхав відпочити
До батьків улітку.
Вклала мати сина спати
З дальньої дороги.
— Глянь-но, що він, — каже батько,

Син-школяр читає книжку. —Тату, таточку! — гука. —
Ось написано тут байка. Це матерія така?
— Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,
Що свиня балака з дубом, як оце зі мною

Повернувся першокласник із занять додому.
Ніс в чорнилі, мов мазнули квачиком по ньому.
— Що з Тобою, мій синочку? — засміялась мати. —
Та невже ти в школі носом учишся писати?
—

Кум в газетах начитався про «моржів»
І скупатись в ополонці захотів:
— Загартуюся на холоді як слід —
Буду жити та брикати до ста літ.
— Я боюся застудитися, — кажу.
Кум же

Серед ночі Київ
Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
— Облітав я, — каже, –
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри

Баба внукові говорить:
Все то вигадка пуста,
Що людина вийшла з мавпи,
Бо людина ж без хвоста.
Бог зліпив людину з глини,
Це вже істина-таки…
А чому ж,— питає хлопчик, —

Чоловік у капелюсі —
Цяця не проста —
Літню жінку на базарі
В’їдливо пита:
— Ви чому страшну за масло
Гилите ціну?
Я ось, доктор і професор,
Вірте, не збагну.
— Не

Ми із кумом, їй же право, молодці!
В нас у кожного пов’язка на руці.
Йдем поважно, як барони-королі:
Нас призначили сьогодні в патрулі.
Дві наради з нами в штабі провели
І

Питається сина батько Опанас:
— Ну так де ж твій табель за дев’ятий клас?
— На деньок у мене попросив Марат.
— А чого це раптом?
— Каже, напрокат.
Учиться він класно, на

Емма має атестат.
Що робити з Еммою?
Треба Емму влаштувать
В сільгоспакадемію.
На екзамені доцент,
Зла така особа,
Зразу ж Еммочці звелів,
Блимнувши спідлоба:
—

Академік в ательє
Увійшов та й каже:
— Добрий день вам!
Покажіть Керівництво ваше.
Хто назвав це ательє
Іменем Толстого?
Тут же шиють сорочки.
А Толстой до чого?

Дорікає мати доні:
— Ти жівйош у Кієвє,
А нє гдє-то у Рязані
Чи в каком Тетієвє,
Но язик ти украінскій
Знать нє собіраєшся.
Говору тібє об етім,
Но ти возмущаєшся.

Розказує у пивничці Данило Семену:
— Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува,

— А ти, тату, в школі вчився?
— Учився, Сергійку.
— А то правда, що ти, тату,
Був одержав двійку?
— Було Таке, траплялося…—
Малий засміявся:
— Тоді мама правду каже,

Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так.
Вередує: — Як з’їдаю твій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,— каже,— був…
Ледве

Ми футбол із кумом любимо.
— Давай, куме, м’яч футбольний купимо! —
Тренувалися ми з кумом аж три дні.
Бив я кумові в ворота, кум — мені.
І такого ми з ним класу досягли,
Що й

По великому секрету
Розказав Кузьмі Мартин:
— Ах, який, якби ти бачив,
Народився в мене син!
Жінка просить: «Ти коляску
Пошукав би для синка».
А чого б я мав шукати?