Павло Глазовий

— Може, підем на охоту
В неділю, Іване?
— Ні, на зайця полювати,
То діло погане.
Якби піти на вовчиська
Чи на кабаняку,
Щоб набратися самому
Страху-переляку.
— Ти

— Я зважилась, — каже вранці
Молоденька кудла. —
Порівняно з учорашнім
На кілограм схудла.

Мама дивиться ласкаво
На дитя кохане:
— Як намажешся, голубко,
Все на

Докоряє дід онуці:
— Дивні нині діти.
Розучилися дівчата
Навіть червоніти.
А колись були дівчата
Дуже соромливі.
Скажеш слово — червоніли,
Як той мак на ниві.
А

Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
У неділю на могилу йшов співати бандурист.
А назустріч бандуристу панський вискочив лакей.
— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш

Жорі рівно двадцять п’ять.
Всі прожиті даром.
Татко й матінка чомусь
Звуть його Жераром.
І дивується сусід:
— Чи вони не хворі,
Що таке чудне ім’я
Притулили Жорі?

— В мене завтра новосілля. Приходь, як до брата.
Будівельна, 48, квартира сто п’ята.
Я дзвінка ще не поставив, так ти сигналь стуком.
Можна стукати коліном, можна й закаблуком.
—

Баба каже: —
Он Іван Із сім’ї убогої,
А довчився, став як пан,
Доктор хвалилогії. —
Дід надувся, злиться:
Стара печериця!
Не «хвали-», а «філо-».
Тобі зрозуміло?

Ой вариться самогонка
В чулані в Остапа.
Вже накапало три пляшки
І в макітру капа.
Самогонник нюха зілля,
Чи то не водиця.
Сірничка в макітру сунув:
Чи воно ж

В драматичному театрі — блиск і красота.
Кучерявого студента дівчина пита:
— Ну навіщо на гальорку ти узяв квитки?
Сидимо тут біля люстри, наче павуки.
Звідсіля я бачу сцену, наче

Ой умерла теща. Прибіг її зять
Та й сів недалечко, та й давай ридать:
— Ой ти ж моя тещо, сонечко ясне!
На кого ж ти, серденько, кинула мене?
Та ти ж було й смажиш, та ти ж було й

— Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм,
Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм,
Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі.
В цьому треба розібратись, громадяни любі.

Серед ночі в заметіль
Стука хтось до хати:
— Гей, хазяєчко, чи пустиш
Переночувати?
Документи покажу вам,
Я боєць піхоти.
Позавчора йшли ми кросом,
Я відстав від роти.

— Де взялися ми? — онуки спитали в бабусі.
А бабуся пояснила в старовиннім дусі:
— Тебе знайшли на капусті, тебе — в бараболі.
Тебе знайшли під вербою, тебе — на тополі.
Тебе

Прийшла в гості до невістки сердита свекруха.
Сидить, бурчить, набридає, як осіння муха:
— Ой невісточко, невдале у тебе дитятко.
Якесь воно вовкувате, нме, як телятко.
Вже ж йому

Увійшов поважний дядько до їдальні зранку.
Пильним оком подивився на офіціантку.
— Скиньте, — каже, — цей передник в білому крохмалі,
А надіньте фартушину, всю в олії й салі.

Прибіг якось до райради Тягнирядно Сава.
— Прошу прізвище змінити. Ось моя заява.
Бо моє вже застаріло, допотопним стало.
Я нове собі придумав — Тягниодіяло.

Ой посватав дід Денис молоду Оришку.
Кажуть, має хитрий дід гарну ощадкнижку.
Він тепер сидить бурчить: — Господи мій, боже!
Народилося дитя, на сусіда схоже. —
А Оришка: — Ти

Якщо в нашій безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів…
Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому

Запитала якось Христю знайома вдова:
— Що це в твого чоловіка — сорочка нова? —
А та її потихеньку штовхнула під бік
І шепнула: — Не сорочка. Новий чоловік.

Якось піп ходив по ринку,
Видивлявся дешевинку.
Раптом глип: іде Балда,
Гордовито погляда.
Піп його до себе кличе,
П’ятака у руку тиче:
— Рад, що я тебе знайшов.
Йди