Павло Глазовий

Ви знаєте, чому лиса
Голова у кума?
Тому, що він не про себе,
Про державу дума.
Кажу йому: – Я учора
З радіо дізнався,
Що з Путіним без галстука
Кучма зустрічався.

Розказує вчитель учням
Про мудрість природи,
Яка людям компенсує
Недоліки й шкоди.
— Як хтось має слух поганий,
То він не нещасний,
Бо у нього здебільшого
Буде зір

— Запам’ятайте, — каже вчитель, — що архаїзми — це слова,
Які до того застаріли, що їх ніхто вже не вжива.
Які ти знаєш архаїзми? — спитав він Бублика Петра.
А той задумавсь на

Сказав якось Федір Галка
Занозі Панькові:
— Ти чому не розмовляєш
На вкраїнській мові?
— Зачим вона мінє нада? —
Прошипів Заноза. —
Што я — дядько тібє, что лі,
З

На мій погляд, це хороші завели порядки,
Що на курячих яєчках ставляться печатки:
Якого числа
Курочка знесла.
Ось купила бабусенька яєць два десятки.
— Звідки ж на них, —

До слона гукає заєць:
– Вилізь із води!
Вийшов слон, а той до нього:
– Ближче підійди.
Слон підходить.
– Повернися!
Повернувся слон.
Заєць дивиться і каже:
–

Лев гуляє попід гаєм,
Злющий, аж кипить,
Раптом бачить: на травичці
П’яний заєць спить.
Лев схопив його за вуха,
До очей підніс:
– Де ти знову нализався?
Взяв би тебе

Докоряє дід старенький внукові малому:
— Я, як був таким маленьким, не брехав нікому.
— Засвітилися лукаво очі у хлоп’яти:
А як стали вже великим, почали брехати?

В дні воєнні незабутні
Ще й таке було.
Увірвалися фашисти
У одне село.
Комендантом став єфрейтор,
Лютий чоловік.
Знав по-нашому три слова:
Яйка, млеко, шпік.
Раз

Розмовля високий дядько з продавцем Наумом,
Потрясає перед носом дорогим костюмом:
— Як купляв, тоді здавалось, ніби річ хороша,
А тут в штанях одна довша на четверть холоша. —

Розмовляти з неученим —
Що жувать полову,
А з ученим дуже легко
Знайдеш спільну мову.
Ось раніш, коли в начальство
Висували Гната,
Він вагався: — Ні, освіта
В мене

Оточили ситі свині
Велике корито,
Їдять, сопуть
та хрумкають
Смачно, працьовито.
І підсвинок до корита
Радий би пролізти,
Але свині не пускають,
Не дають

Разом з мамою і татком на канікули в село
Невеличке хлопченятко до бабусі прибуло.
І до чого ж здивувалось городське те хлопченя,
Як на вулиці уздріло — що б ви думали? — коня.

Мама ввечері прийшла з поля, із прополки,
А назустріч їй біжить стрибунець Миколка.
Стерегло город і сад цілий день хлоп’ятко.
— Ну, синочку, як діла?
— Мамо, все в порядку.
Я

Росла собі Дуся, та й виросла Дуся,
А тій Дусі фортеп’яно купила бабуся.
Тепер ота Дуся ввечері і рано
Все співає й виграває на фортепіано.
Грає-виграває ще й співає Дуся:
—

Керував Хома два роки складом дров’яним.
Скільки клопоту й мороки мали люди з ним!
— Підпишіть, — бувало, просять клятого Хому
І заявки та наряди тикають йому.
— Я не можу

У саду у падишаха
Для закоханих сердець
Дивну пісню про кохання
Уночі співав співець.
Був і недруг там поетів,
Причаївся в темноті.
А слова лились, іскрились,
Наче

Вранці жінка на курорт виїздити мала.
В безрозмірний чемодан речі укладала:
Дві кофтиночки нові, гарні чоботята,
Модну курточку і плащ, білі штаненята.
Пильним оком чоловік зміряв

“Я так люблю веселий сміх.
Здоровий сміх, що гріє всіх!
Переливаю в слово радість,
Яку в душі своїй зберіг.
І я щасливий, що пишу
Хорошим людям на потіху.
Ловлю в очах

Знати хочеться усе
Жвавому хлоп’ятку.
— Що таке ні те ні се?
Чи ти знаєш, татку? —
Батько каже: — Як не знать?
Добре знаю, синку.
Це — коли на двох узять
Одну