Павло Глазовий

Біля Галочки Пилип
Муркотів, мов котик:
— Дай я, серденько, тебе
Поцілую в ротик.
Я не бачив ще в житті
Ротика такого:
Горошиночка мала
Не пролізе в нього.

Він

— Ти чого так зажурилась? —
Запитав старий стару.
— Ох, узнати б, де те місце,
На якому я умру… —
Дід скривився: — Що за користь
Від знаття була б того?
— Знала б місце, —

Я ще хлопчиком малим
Вибіг на дорогу,
А мене дурний собака
Хапонув за ногу.
Залишилися на литці
Незгладимі знаки,
І гадав я, що немає
Гірших, ніж собаки.
Та коли

Чоловік у книгах рився
Зранку й до обіду.
Жінка вийшла із квартири
Й мовила сусіду:
— Ти в пивну не клич Івана,
Він за ум узявся.
Все читає та читає,
Книгами обклався.

Перукар Панаса підстригає й бриє.
— Ну ж і шия, — каже, — усім шиям шия. —
А Панас радіє: — Добру шию маю,
Бо щодня тренуюсь, гирю підіймаю.
Перукар скривився: — Краще вже мовчи

Батько свого сина питає несміло:
— Так ти, синку, женишся?
— А це моє діло.
— Як же звати дівчину?
— Ну, припустим, Клава.
— Де ж вона працює?
— То її вже справа. —

Пішов до театру Мефодій
Послухать класичних мелодій.
А там у буфеті розсівся,
Свіженького пива напився,
Жував бутерброди помалу,
Аж доки спізнився до залу.
Зайшов, а на

Марко гроші позичає — голубом туркоче,
А позичить — зволікає, віддавать не хоче.
Раз його один знайомий здибав та й питає:
— Ти коли повернеш гроші? Рік уже минає. —
Марко зсунув

Вдарив батько спересердя хлопчика малого.
Той поплакав, переплакав та й питає в нього:
— Тебе, татку, бив твій татко?
— Бив, та ще й немало.
— Ну, а татка твого били?
— Теж

Чоловік говорить жінці: — Ти сходи по воду. —
Жінка глянула сердито: — У таку негоду?
Та хороший же хазяїн в цю холодну пору
Пожаліє і собаку вигнати із двору. —
Чоловік змахнув

Покохав старий професор
Стильну діву Жанну.
Діва зразу ж заявила:
— Йдем до ресторану.
Сіли там. Дівуля хоче
Бацать буги-вуги,
А професор їй торочить
Про свої заслуги.

Хворий в лікаря зубного стогне і тремтить:
— Ой, боюся, не торкайтесь. Клятий зуб болить.
Ой, не можу. Ой, боюся! Просто струмом б’є… —
Лікар мовчки руки миє, спирт у склянку ллє.

Оббивати чорним двері увійшло у моду.
А за тими за дверима сидить син народу.
У приймальні під стіною від вікна до входу
Натопталось щонайменше сорок душ наоду.
Раптом — брязь! —

Ось послухайте, будь ласка,
Яке лихо сталось:
У великого начальства
Перо поламалось.
А начальство тиць на кнопку:
Подать дармоїда, який у нас виробництвом
Пер залізних

Було гарно Филимону,
Коли випив самогону.
За дебош його судили,
У кутузку посадили,
А він посміхався
І співав без нот:
— Ех, моя міліція
Мене бережот!
В кого є в

Бредуть хлопчаки жовтороті.
Між ними патлатий “чувак”
Бряжчить на дешевій гітарі
І каже кумпанії так:
— Послухайте штучку, реб’ята,
На давній ізвєсний мотив.
Його я злегка

Ну й причепа, ну й нахаба
Бригадир Данило Сич!
Привезуть солому бабі:
— Став,— гукає,— могорич! –
Коней дасть город зорати
І приставить орача,
А надвечір-грюк! — до хати:

Пише студент батькам своїм:
«Скоро я женюся.
Є у мене наречена,
Звуть її Маруся.
Чи хороша вона дуже,
Сказать не беруся.
Шліть чотири карбованці,
Я з нею знімуся».

У суді про аліменти справу розбирають.
– Скільки з жінкою жили ви? – Панаса питають.
Той стоїть у гордій позі, крутить головою
І запитує нахабно:
– З чийою? З мойою? –
Молодий

У тролейбусі стоїть згорблена бабуся.
Тихо шепче: — Упаду. Як смикне — уб’юся.
А мужчини он сидять. Як же їм не стидно?
Справжніх, істинних мужчин серед них не видно. —
А якийсь