Павло Глазовий

Кум в газетах начитався про «моржів»
І скупатись в ополонці захотів:
— Загартуюся на холоді як слід —
Буду жити та брикати до ста літ.
— Я боюся застудитися, — кажу.
Кум же

Жили собі дід і баба в новенькій хатині
Та й купили телевізор — це не диво нині.
Дід поставив телевізор на столі в кімнаті,
А сам поліз прибивати антену на хаті.
Примостився на

Йде дівиця вздовж по вулиці
І людей не поміча.
До грудей у неї тулиться
Дурнооке собача.
А назустріч сонно шваркає
Друг дівиці Боб Капшук.
Затягнувся він цигаркою
Та

Ходив Гоголь по столиці
В циліндрі блискучому.
Прислухався, як дітей ми
І студентів учимо.
А в саду Шевченківськім
До пізнього часу
Про свою екскурсію
Повідав Тарасу:

Готувався виступати на нараді бюрократ.
Добирав для нього дані цілий тиждень апарат.
Він увечері шпаргалку прочитав, пробубонів
І засунув у кишеню габардинових штанів.
Вранці

Міліція «Запорожця»
На шляху спинила
І покликала до себе
Дядька-здоровила.
Дали дихнуть у пробірку —
Не п’яний неначе.
— А чого ж машина ваша
По дорозі скаче?
Ви

Покохав старий професор
Стильну діву Жанну.
Діва зразу ж заявила:
— Йдем до ресторану.
Сіли там. Дівуля хоче
Бацать буги-вуги,
А професор їй торочить
Про свої заслуги.

Над безмежним океаном
Лайнер проліта,
А в салоні дід старенький
Сало упліта.
Пахне салом українським
На увесь літак.
Підбігає стюардеса
І говорить так:
– Командір

Осел у прірву лізе.
Погонич – за хвоста!
– Куди ж ото ти прешся? –
Упертого пита.
Осел зі шкури пнеться,
Над прірвою повис.
Погонич не пускає:
– Назад, бодай ти скис!

Ну й причепа, ну й нахаба
Бригадир Данило Сич!
Привезуть солому бабі:
— Став,— гукає,— могорич! –
Коней дасть город зорати
І приставить орача,
А надвечір-грюк! — до хати:

— Поздоров мене, браток!
Каже Федір гордо. —
Я учора встановив
Справжнього рекорда.
Триста метрів прошмаляв
Десь за півхвилини —
Мотоцикла перегнав
І автомашини.

Як пригріло сонечко
У ясну годину,
Зелений Гарбузик
Виріс біля тину.
Повним та кругленьким
Став він карапузиком.
Одна була вада,
Що ріс боягузиком.
Мимо жабка

У зеленім чистім лузі,
Там, де тихо, як у вусі,
Недалеко від ріки,
В сяйві сонця золотого
Після дощику рясного
Вранці виросли грибки.
Всі веселі та пригожі,
На малих

Учить мати свою доню: — Ти вже не малесенька.
Вже подумати про пару час тобі, ріднесенька,
Пошукай собі, голубко, жениха надійного.
Безпартійного не треба, вибирай партійного.
Щоб

Академік в ательє
Увійшов та й каже:
— Добрий день вам!
Покажіть Керівництво ваше.
Хто назвав це ательє
Іменем Толстого?
Тут же шиють сорочки.
А Толстой до чого?

Батько дивиться у зошит.
— Двійка, двійка… Стид і страм!
Я, їй-право, побоявся б показать таке батькам. —
А Івасик-першокласник перед ним стоїть, як туз.
— А чого,— пита,—

— Хто там, синку,
в двері стукав?
— То якийсь дідок,
Зовсім лисий, у фуфайці,
У руках ціпок.
Він говорить, що приїхав
Із села до нас,
Що колись ходив з тобою
У

Холостяк старий Іван
Любить вкластись на диван —
Спить, дрімає й поглядає
Сонним оком на екран.
Все він дивиться підряд —
Чи то п’єса, чи парад,
Цирк, чи фільм, чи

Матір звуть Елеонора, а батечка – Савка.
Синок у них підростає, ім’я йому Славка.
Батько щирий українець, мати – сибірячка.
– Нє говорі, – учить мати, – гавкаєт собачка.
Вєдь нє

Причепилась до Панька
Тітонька Улита:
— Ти — учений, поясни,
Що таке орбіта. —
Той подумав і сказав:
— Штука це незрима.
Це таке, чого ніхто
Не сприймав очима. —
А