Олександр Пушкін

Скарбниче світлих мрій, що в гущині зеленій
Мене одвідуєш, як добросердний геній,
О спомине, малюй мої минулі дні,
Місця укохані, для ока чарівні,
Ліси, де я любив, де пристрасть

Кохання мова балаклива
В одвертій простоті своїй,
Неначе проза недбайлива,
Тебе дратує, друже мій.
Але чарує серце діви
Солодкозвучний Аполлон;
Їй любі лагідні мотиви
І

Красуне, не співай мені
Грузинські наспіви печальні:
Нагадують твої пісні
Про інші дні, про берег дальній.

На жаль, нагадують мені
Твої жорстокі, довгі співи
Про ночі в

Все в ній гармонія, все диво,
Все пристрастям чуже земним;
Вона покоїться стидливо
В краси величчі крижанім;
Вона круг себе поглядає:
Суперниць, подруг їй нема;
Красунь

Крук ід крукові летить,
Крук ід крукові кричить:
“Де б нам, круче, пообідать?
Як би нам про те провідать?”

Крук ід крукові в одвіт:
“Знаю, буде нам обід;
В чистім полі при

Чудова роза є: вона
На диво світлої Кіфери
Цвіте, і пишна й вогняна,
Під ясним поглядом Венери.
Кіфері не страшний мороз,
Пафосові — зими погроза…
Блищить серед хвилинних

“Маленькі трагедії” — збірка О.Пушкіна, складається з творів:
• “Скупий лицар”;
• “Моцарт і Сальєрі”;
• “Кам’яний гість”;
• “Бенкет під час чуми”.

СКУПИЙ

Миліший квіт осінніх днів
Розкішних первістків полів.
Він роздуми журби легкої
Живіше збуджує у нас.
Так інколи розлуки час
Живіший зустрічі

Петербурзька повість

Передмова

Пригода, описана в цій повісті, основою має собі дійсність.
Подробиці поводі запозичено з тогочасних журналів.
Цікаві можуть звіритись,

ПЕТЕРБУРЗЬКА ПОВІСТЬ

ВСТУП

Величні маючи думки,
Він став на березі ріки
Й оглянув шир. Нева котила
До моря хвилі навпрямки
І зір пустельністю смутила.
Багнистим

Серед зелених вод, що пе́стують Тавріду,
На вранішній зорі я бачив Нереїду.
Сховавшись між дерев, дихнуть я ледве смів:
Напівбогиня та край тихих берегів
Грудьми, за лебедя

Ні, я не дорожу бурхливим раюванням,
Чуттєвим захватом, безумством і паланням,
Вакханки стогоном, шаленством юних втіх,
Коли, немов змія, в’ючись в руках моїх,
Шаленством пестощів

Мій голос, що тобі несе мої благання,
Тривожить ночі пізньої мовчання.
Край ліжка свічечка на відстані руки
Горить. Мої слова, складаючись в рядки,
Течуть немов струмки, що

Погасло стомлене світило;
На море спінене вечірній впав туман.
Шуми, шуми, покірливе вітрило,
Хвилюйся під човном, похмурий океан.
Я бачу берег полуденний,
Землі таврійської

ПАННА-СЕЛЯНКА

Хороша, Душенько, у всіх ти убраннях.

Богданович.

В одній з віддалених наших губерній був маєток Івана Петровича Берестова. Замолоду служив він у гвардії, вийшов у

Перед гробницею стою,
Склонивши голову свою…
Все спить навкруг; лише лампади
Блищать у пітьмі золоті,
Стовпів осяявши громади
І давні прапори святі.

Під ними спить

Під небом голубим, в своїй-таки землі,
Вона знудилась і зав’яла…
І, певно, юна тінь її, мов на крилі,
Вже наді мною пролітала.

Та неприступний є тепер між нас поріг.
Не

Цигани табором гучним
По Бесарабії кочують.
Вони на березі річнім
У шатрах подраних ночують.
Як вільний спів, ночівля їх
І мирний сон під небесами.
Поміж коліс возів

Руслан і Людмила.
Поема.

Присвята

Для вас, очей моїх цариці,
Красуні, я лише для вас
Подій минулих небилиці
У золотий дозвільний час,
Під шепіт давнини

Поволі рідшає хмарок легкий туман.
І осріблила ти і спорожнілий лан,
І води стишені, і півзаснулі гори,
Далекий друже мій, сумна вечірня зоре!
Люблю, як блимаєш в небесній