Олександр Пушкін

(уривок)

1
Вже жовтень відійшов. Порожній гай скидає
Останній жовтий лист з оголених гілок.
Настали холоди – дорога промерзає,
За млин іще біжить, вируючи, струмок,
Та

Невід рибак розстилав над краєм студеного моря,
Хлопчик йому помагав. Отроче, батька покинь!
Інші мережі тебе дожидають і клопоти інші:
Будеш уми уловлять, будеш царям помічник.

Отці пустинники і жони непорочні,
Щоб серцем залітать у селища заочні,
Щоб покріплять його і гамувати кров,
Зложили господу багато молитов.
Та ні одна із них мене так не

Час, милий друже, час! душа спокою просить
Летять за днями дні, і кожна мить відносить
Частинками буття,— а ми усе ждемо,
Що завтра житимем, та мить — і помремо.
На світі щастя де?

ПІКОВА ДАМА

1833

Пікова дама означає потаємну недоброзичливість.

Найновіша ворожбитська книга.

І

А під дощ восени

Цілі ночі вони

Грали;

Сотню — бог

І
Видіння короля1

Король ходить важкою ходою
Взад і вперед по палатах;
Люди сплять — королю лиш не спиться;
Короля султан облягає,
Голову грозить йому відтяти
І в

Збирається віщий Олег-войовник
З хозарами знов воювати;
За напад — мечам і пожарам прирік
Він ниви хозарські і хати.
Із військом своїм, в царгородській броні,
Князь їде полями

Повірнице моїх сердечних дум,
О ти, чий голос ніжний та недбалий
Смиряв чуття, що в серці бушували,
І часом веселив печальний ум,
Моя ти вірна і мрійлива ліро.

Час, милий друже, час! душа спочину просить –
Летять за днями дні, і кожна мить відносить
По часточці буття, а ми усе ждемо
Житейських радощів… І раптом помремо.
Хай щастя нам

Я тут, Інезілья,
Я тут, під вікном.
Сповита Севілья
I тьмою, і сном.

Гітара зі мною.
Укритий плащем,
Готовий до бою,
Стою я з мечем.

Хай сон твій

Поете, не зважай на лестощі народу!
Хвалінь і захвату мине хвилинний шум,
Почуєш блазня суд і черні дикий глум,
Але байдуже стрінь той вихор і негоду.

Ти — цар. Шануй свою

The power and glory of the war,
Faithless as their vain votaries, men
Had pass’d to the triumphant Czar.
Byron*,

* Влада і воєнна слава, зрадливі,

як і люди, їх суєтні

ПОСТРІЛ

Стрілялись ми.
Баратинський.
Я поклявся застрелити його за
правом дуелі (за ним лишився
ще мій постріл).
Вечір па бівуаку.

І

Ми стояли в містечку

Учись постерігать прикмети й віщування.
Пастух і хлібороб привчаються зарання,
На небо глянувши в передвечірній час,
Вгадати, що за день чекає завтра нас:
Чи благодатний дощ

Вітаю я тебе, пустельний мій куток,
Притулок творчості, спокою і роботи,
Де ллється днів моїх невидимий струмок
На лоні щастя без турботи!
Я твій — я проміняв цірцей порочний

Римо, друже повсякденний
І в дозвілля час натхненний,
І в натхненний час труда,
Ти примовкла, заніміла;
Ах, невже ти, дзвінкокрила,
Відлетіла без сліда?

А колись твій

РОМАН У ЛИСТАХ

1829

1. Ліза—Саші.

Ти звичайно, люба Сашенько, здивувалася з несподіваного мого від’їзду в село. Поспішаю пояснити все одверто. Залежність мого становища була

РОСЛАВЛЄВ

1831

Читаючи “Рославлєва”, з подивом побачила я, що зав’язка його побудована на справжній події, занадто для мене відомій. Колись я була другом нещасної жінки, обраної п.

Рум’яний критику, дотепнику пузатий,
Ти спів наш день при дні ладен на посміх брати
За сум та жалощі. А йди-но, глянь сюди,
Попробуй, може б, нас ти визволив з біди.
Дивись: он

Юначе! Всім мене ти, любий, полонив:
Душею гордою, незлобною й палкою,
І півжіночою невинною красою.