Олександр Пушкін

Щасливе юності незнання
Збентежив геній мій лихий,
Моє навіки існування
Він підкорив душі своїй.
Дивитися його очима
Я на життя відтоді став,
З його словами

Що в імені тобі моїм?
Воно замре, як сплеск бентежний
Об камінь дальній надбережний,
Як шелест у гаю нічнім.

Воно між пам’ятних листків
Зоставить слід незрозумілий,
Як

Що в цьому імені тобі?
Воно помре, як сплеск печальний
Морської хвилі в берег дальній,
Як дивний звук в нічній добі.

Воно залишить мертвий слід
У розчерку пера,

Я вас кохав і жар того кохання
В моїй душі, можливо, ще не згас.
Та спогадами власного страждання
Не хочу я засмучувати вас.

Я вас кохав беззахисно, безгрішно.
Ревнуючи, лиш

Я вас кохав; в душі моїй ще, може,
Кохання пал і досі не погас,
Та хай воно вас більше не тривоже, —
Не хочу я нічим журити вас.
Я вас кохав мовчазно й безнадійно,
Боявся вас і

Я вас любив, а може, і люблю я,
Огонь у серці не погас моїм;
Та ця любов нехай вас не хвилює,
Не хочу я печалить вас нічим.
Я вас любив безмовно, безнадійно,
То ревнував, то

Я думав, серце вже забуло
Властивість юності – страждать.
Казав: того, що промайнуло,
Не повернуть! не наздогнать!

Печалі й мрії відлетіли,
Пройшли захоплення усі…
Як

Я мить чудову пам’ятаю,
Коли з’явилась вперше ти,
Немов святе видіння раю,
Взірець краси і чистоти.

І я, в полоні безнадії,
Всякчас тебе благословляв,
Я чув твій голос і

Я пам’ятник собі поставив незотлінний,
До нього вік людська не заросте тропа,
Що перед ним чоло і камінь непоклінний
Александрійського стовпа?
Ні, я не ввесь умру. У лірнім

Я пам’ятник собі створив нерукотворний,
До нього у віках не заросте тропа.
Піднісся вище він, незламний, непоборний,
Олександрійського стовпа.

Душа моя й думки, у вірші

Я пережив свої бажання,
Я розлюбив юнацькі сни;
Лишилися мені страждання,
Порожні вицвіти весни.

Під бурями лихої долі
Зів’яв квітучий мій вінець;
Живу в самотнім, вічнім

Я пережив свої бажання,
Я розлюбив омани мрій.
Мені зостались лиш страждання,
Плоди несправджених надій.

Під бурями лихої долі
Зів’яв розквітлий мій вінець.
Живу самотній,

Я тут, Інезільє,
Я тут, під вікном.
Повита Севілья
І млою, і сном.

У серці відвага,
Стою я в плащі,
Гітара і шпага —
Це друзі вночі.

Чи спиш ти? Я