Олександр Пушкін

Римо, друже повсякденний
І в дозвілля час натхненний,
І в натхненний час труда,
Ти примовкла, заніміла;
Ах, невже ти, дзвінкокрила,
Відлетіла без сліда?

А колись твій

Час, милий друже, час! душа спочину просить –
Летять за днями дні, і кожна мить відносить
По часточці буття, а ми усе ждемо
Житейських радощів… І раптом помремо.
Хай щастя нам

РУСАЛКА

Сцена 1. Берег Дніпра. Млин
Сцена 2. Князівський терем
Сцена 3. Світлиця
Сцена 4. Дніпро. Ніч
Сцена 5. Дніпрове дно
Сцена 6. Берег

БЕРЕГ ДНІПРА.

РУСАЛКА

БЕРЕГ ДНІПРА. МЛИН.

М е л ь н и к і й о г о д о ч к а.

М е л ь н и к
Отож усі ви, молоді дівчата,
Усі дурні. Якщо вже підвернувся
Вам чоловік завидний, не

Руслан і Людмила.
Поема.

Присвята

Для вас, очей моїх цариці,
Красуні, я лише для вас
Подій минулих небилиці
У золотий дозвільний час,
Під шепіт давнини

“Відсутній рух”, — сказав мудрець поважний.
Тут інший підхопився і побіг.
Сильніше заперечить він не міг.
Схвалили всі цей вчинок епатажний.
Та попри все, дотепний доказ

Рятуй мене, мій талісман.
Рятуй мене у дні гоніння,
В дні каяття і животіння,
Коли в свідомості дурман.

Коли підніме океан
Круг мене гори хвиль ревучі,
Чи вдарять

В краю, де я позбувсь тривог минулих літ,
Де я Овідія1 самотній бачу слід,
Де слави прагнення мене вже не турбує,
Душі моїй смутній лише тебе бракує.
Я, ворог світських пут і

СЦЕНА ПЕРША

В башті.
Альбер і Іван.

Альбер

Хоч би там що, я буду на турнірі.
Ану, Іване, покажи шолом.

Іван подає йому шолом.

Пробитий, знищений. Його

( Сцени із Ченстоновської трагикомедії:
The covetous knight.)

Сцена 1

У башті.

А л ь б е р т а І в а н

А л ь б е р
Повинен я з’явитись на турнірі
Будь-що.

В безмовності садів, у вогкій млі ночей,
Співає навесні троянді соловей.
Троянді й байдуже, вона й не помічає,
І під кохання гімн колишеться й дрімає.
І ти співаєш так на славу

Scorn not the sonnet, critic.
Wordsworth*

Суворий Дант не зневажав сонета;
Петрарка в нім кохання виливав;
Кохався в грі його творець Макбета;
Про сум гіркий Камоенс ним

Прощай, кохання лист! Прощай: вона звеліла.
Як довго я вагавсь! Як довго не хотіла
Рука віддать вогню тривог і щастя вміст!..
Та досить, час настав. Гори, кохання лист.
Готовий я;

Цигани табором гучним
По Бесарабії кочують.
Вони на березі річнім
У шатрах подраних ночують.
Як вільний спів, ночівля їх
І мирний сон під небесами.
Поміж коліс возів

Берег моря. Фауст і Мефістофель.

Фауст

Я знудивсь, бісе.

Мефістофель

Що ж бо, Фауст?
Ніхто ще не переступав
Межі, що вас усіх межує.
Геть вся розумна твар

СЦЕНИ З РИЦАРСЬКИХ ЧАСІВ
1835

Mapтин. Послухай, Франце, останній раз кажу тобі як батько: я довго терпів твої витівки; а далі терпіти не маю наміру. Вгамуйся, або погано

Ти не питай, чому думки похмурі
Поміж забав беруть мене в полон?
Чому ходжу постійно у зажурі?
Чому набрид життя солодкий сон?

Ти не питай мене, чому так рано
Я розлюбив

Мить пожадана прийшла: довершено труд многоденний!
Що ж то за сум, не збагну, потай тривожить мене?
Чи, докінчивши роботу, стою — непотрібний поденщик,—
Взявши заплату свою, іншим

Чи ми щодня не бачим трун.

Сивин дряхліючого світу?

Державін.

Останні пожитки трунаря Адріана Прохорова були звалені на похоронні дроги, і пара худих коненят вчетверте побрела з

Скарбниче світлих мрій, що в гущині зеленій
Мене одвідуєш, як добросердний геній,
О спомине, малюй мої минулі дні,
Місця укохані, для ока чарівні,
Ліси, де я любив, де пристрасть