Оксана Сенатович

Як добре, коли все добре.
І яблук вродило повно,
і ось уже скільки років
я ходжу до тебе
на сповіді…

Входжу повільно в осінь,
обвита бабиним літом
і оповита

Смішинка

Буде лис дружити
з нашими курми,
як весна до літа
виїде саньми.

Буде лис картоплю
на вогні пекти,
як возами будуть
по річках плисти.

Що

Тиждень книжки! — зазвучало
Серед міста, як сигнал.
За годину місто стало
Як один читальний зал.
Всі читають урочисто —
І безвусі, й вусачі.
Скільки мешканців у

В букварі кричить ведмідь:
— Ох, тону, допоможіть! —
Під чорнилом заєць зник…
В класі — паніка і крик:
потекла ріка чорнила,
дві сторінки затопила!

Заревли сирени

Щоб тебе переконати,
треба сто волів впрягти.
Треба сто волів з мажею
вушком голки протягти.

Щоб тебе переконати —
розіб’ю зелену чашку
на червоні черепки.

Щоб тебе

Іграшковий лук… А стріли
пущені напевно.
Бережися —
я тебе
прострелю,
і певно

буду цілитися в глузд,
що стоїть між нами.
Бережися, бо
прострелю
голими

— Добрий день,— кажу папузі.
А вона (від здивування?)
замість чемного вітання
виголошує тираду:

— Купиш плитку шоколаду,
купиш плитку шоколаду.

— Хоч ми з вами і не

Портрети малювали
малята-дошкільнята.
Ніхто в співавтори
не брав собі ні брата,
ні старшої сестри.
Самі намалювали,
на виставку прислали.
Тому кажу зарання:
чекає

За словами за твоїми,
за губами за твоїми —
на край світу. На краю
ти мені нарешті скажеш:
— Не кохав і не кохаю.

Повертаючись до тебе,
ті слова вже будуть

Чи в неділю, чи у будень —
метушиться жваво грудень.
Зранку в нього на будові справи
дуже термінові:
молоточок стука дрібно —
дах закінчити потрібно!..
На заводі після

Заєць каже: — Я не знаю.—
І ведмідь: — Я теж не знаю.—
А чи знає бусеня,
довгодзьобе бусеня,
хто сьогодні на зорі,
на світанку, на зорі
народився в нашій хаті,
у

Написала неділя листа,
понеділок отримав, та —
часу читати не мав —
вівторкові передав.
Вівторок, з листом у кишені,
допізна точив теревені…
Нечитаний лист

Наш Левко, як той солдат,
не лякається нічого,
ні кози, ні козенят,
ні кота старого,
ні упертого цапка,
ні ворони, ні шпака,
ні вівці кудлатої,
ні змії хвостатої,
ні

– Чому, – киває пальцем
мені моя сестра, –
стоїш і зуби сушиш?
Виходити ж пора!

– А що, уже й не можна
всміхнутися мені?
Дивись-но, два чомусики
літають у

Яке ім’я розкішне — Люба, —
любов, любисток любих губ.
Он кличуть Любу: «Любо люба!» —
а кличе той, хто Любі люб.

Яка то розкіш — Люба люба
сьогодні, як позаторік.
Не буде

Лютий в гості на гостину
кличе всю свою родину.
Та родина — не мала,
суне й суне без числа:
морозища, морозенки —
і великі, і маленькі;
завірюхи клаповухі,
і

Йшов Іванко – вгору ніс,
на плечі п’ятірки ніс.
Шляхом, втішений безмежно,
ніс п’ятірки обережно,
бо за довгий час од них
відзвичаїтися встиг.
Та й вони від нього

Круговерть — ніби смерть.
Мушу вмерти. Кричу: — Не вмію.
Не сіючи, жну.
Не чекаючи, маю.
Круговерть. Шкереберть
покотилась земля на голову.
Згодою — ні.
Так — протестом

Розучили ми на славу
до Травневих свят виставу.
Наш Іванко у натхненні
роль Забудька грав на сцені.
Мимоволі, мимоволі
хлопець звик до тої ролі,
що й забув на другий

Два брати, два кеди вранці
опинилися у ранці…
Починає правий мову:
— Ми, нарешті, разом знову!
Лівий — голосом тоненьким:
— Добре з братиком рідненьким!
Як жилось тобі в