Оксана Сенатович

Гра

— Як прийдуть до мене гості —
зайченята куцохвості,
то скажіть мені, малята,
чим їх маю пригощати?

— Напечи пиріжків,
накриши бурячків,
моркви

Написала неділя листа,
понеділок отримав, та —
часу читати не мав —
вівторкові передав.
Вівторок, з листом у кишені,
допізна точив теревені…
Нечитаний лист

Портрети малювали
малята-дошкільнята.
Ніхто в співавтори
не брав собі ні брата,
ні старшої сестри.
Самі намалювали,
на виставку прислали.
Тому кажу зарання:
чекає

В. Л.

Як дощі відшаленіють
і відпахнуть липи квітом,
я всміхнуся недоречно
і, як завжди, недоречно
втрачу розум. І розквітну.

Липам смішно. Їм не спішно
ні

Поїзд осені гуде,
Серпень поїзда веде,
через гори, через доли
букварі везе до школи.
І на станції на кожній,
на зупинці придорожній —
скрізь вітають залюбки
букварів

Для школярок шовку треба
шириною на півнеба.
Та їм шкода на обнови
тяти небо волошкове.
Хлопці з ранку до зорі
м’яч ганяли б у дворі,
кушпелою-пилюгою
вкрили б сонце над

— Незвичайний нині день,-
каже гордий березень.
Місто — мов аеродром,
поспішає і клекоче,
ще до ночі місто хоче
вилетіти літаком…
У живім, поспішнім вирі
всі мужчини —

Тиждень книжки! — зазвучало
Серед міста, як сигнал.
За годину місто стало
Як один читальний зал.
Всі читають урочисто —
І безвусі, й вусачі.
Скільки мешканців у

Наш Левко, як той солдат,
не лякається нічого,
ні кози, ні козенят,
ні кота старого,
ні упертого цапка,
ні ворони, ні шпака,
ні вівці кудлатої,
ні змії хвостатої,
ні

Розібрали ми лопати,
почали грядки копати.
Наш Іванко, хоч малий,
до роботи беручкий:
так завзято працював,
що й стежки перекопав.
Стежечки ми протоптали
і грудки

Ми — два світи.
Ми — два краї.
Пливемо вдвох.
Ти за кермом, господаре любові.
Пливемо звідкіля? Куди?
А я мовчу, бо я сліпа
в незвіданих просторах.
Керуєш сам, як знаєш,

Цілуються двоє на людях в трамваї,
і поки трамвай завертає на Руську,
двоє цілуються, двоє цілуються,
повз Ринкову площу їдемо далі.

Не б’ються, не сваряться — двоє

Баба й дідо, мама й тато,
одягнувшись, як на свято,
всі по черзі в школу ходять,
букваря за руку водять!
Так проходять дні за днями:
сьомий ранок — черга мами!…
Хтось

Повернувся тато пізно,
бо заходив до Шпака.
— До шпака заходив, тату? —
перепитує дочка.
— Так, заходив, — каже тато.
Дивувалася дочка,
як це тато помістився
у будиночку

Плачуть двійки-тонкослізки: —
Треба лагодить валізки,
виїжджати світ за очі,
бо Іванко нас не хоче,
бо Іванко — жовтеня
від сьогоднішнього дня!
Одиниці, скільки

Де ж це серпень серпа загубив?
І нема чим пшениченьки жати.
Серпень голову похилив:
де ж то має серпа шукати?

Робітник
сумувати не звик,
усміхнувсь загадково й

В букварі кричить ведмідь:
— Ох, тону, допоможіть! —
Під чорнилом заєць зник…
В класі — паніка і крик:
потекла ріка чорнила,
дві сторінки затопила!

Заревли сирени

Жила собі дуже відважна бабуся,
настільки відважна, що у садок
прокралась з онуком
і разом з онуком
наїлась зелених грушок.
Ох!
— Що з вами? —
турбуються тато і мама,

Щоб тебе переконати,
треба сто волів впрягти.
Треба сто волів з мажею
вушком голки протягти.

Щоб тебе переконати —
розіб’ю зелену чашку
на червоні черепки.

Щоб тебе

Перше травня, знає кожен,—
демонстрація-парад.
Дощ пустився йти: “А може,-
повернутися назад?

Ні, не буду повертатись,
раз рішився, то піду.
Власні рішення міняти
не