Оксана Сенатович

Сів читати у дворі.
Гарні букви в букварі!
Ця хвостата, та вухата,—
чи то птиці, чи звірята?

Раптом вітер-мандрівник
на буквар дмухнув і зник.
Вітер букви здув як

Де ж це серпень серпа загубив?
І нема чим пшениченьки жати.
Серпень голову похилив:
де ж то має серпа шукати?

Робітник
сумувати не звик,
усміхнувсь загадково й

Чи в неділю, чи у будень —
метушиться жваво грудень.
Зранку в нього на будові справи
дуже термінові:
молоточок стука дрібно —
дах закінчити потрібно!..
На заводі після

Смішинка

Буде лис дружити
з нашими курми,
як весна до літа
виїде саньми.

Буде лис картоплю
на вогні пекти,
як возами будуть
по річках плисти.

Що

– Чому, – киває пальцем
мені моя сестра, –
стоїш і зуби сушиш?
Виходити ж пора!

– А що, уже й не можна
всміхнутися мені?
Дивись-но, два чомусики
літають у

Яке ім’я розкішне — Люба, —
любов, любисток любих губ.
Он кличуть Любу: «Любо люба!» —
а кличе той, хто Любі люб.

Яка то розкіш — Люба люба
сьогодні, як позаторік.
Не буде

Ми — два світи.
Ми — два краї.
Пливемо вдвох.
Ти за кермом, господаре любові.
Пливемо звідкіля? Куди?
А я мовчу, бо я сліпа
в незвіданих просторах.
Керуєш сам, як знаєш,

Цілуються двоє на людях в трамваї,
і поки трамвай завертає на Руську,
двоє цілуються, двоє цілуються,
повз Ринкову площу їдемо далі.

Не б’ються, не сваряться — двоє

Поїзд осені гуде,
Серпень поїзда веде,
через гори, через доли
букварі везе до школи.
І на станції на кожній,
на зупинці придорожній —
скрізь вітають залюбки
букварів

Торочив базіка всім:
— Я збудую диво-дім!
Торохтій допомагав —
Язиком дошки «тесав».
Теревенив пустомеля:
— Скоро будуть стіни
й стеля!
Говорун клав на словах
З бляхи

Лютий в гості на гостину
кличе всю свою родину.
Та родина — не мала,
суне й суне без числа:
морозища, морозенки —
і великі, і маленькі;
завірюхи клаповухі,
і

Заєць каже: — Я не знаю.—
І ведмідь: — Я теж не знаю.—
А чи знає бусеня,
довгодзьобе бусеня,
хто сьогодні на зорі,
на світанку, на зорі
народився в нашій хаті,
у

Круговерть — ніби смерть.
Мушу вмерти. Кричу: — Не вмію.
Не сіючи, жну.
Не чекаючи, маю.
Круговерть. Шкереберть
покотилась земля на голову.
Згодою — ні.
Так — протестом

За словами за твоїми,
за губами за твоїми —
на край світу. На краю
ти мені нарешті скажеш:
— Не кохав і не кохаю.

Повертаючись до тебе,
ті слова вже будуть

Щоб тебе переконати,
треба сто волів впрягти.
Треба сто волів з мажею
вушком голки протягти.

Щоб тебе переконати —
розіб’ю зелену чашку
на червоні черепки.

Щоб тебе

Друже мій, долею даний мені,
така вже нам служба — дружити.
Останній день літа.
Над Бугом місток
і шнурок журавлиний —.
це все, що нас в’яже з літом.

Така вже нам служба

Баба й дідо, мама й тато,
одягнувшись, як на свято,
всі по черзі в школу ходять,
букваря за руку водять!
Так проходять дні за днями:
сьомий ранок — черга мами!…
Хтось

Для школярок шовку треба
шириною на півнеба.
Та їм шкода на обнови
тяти небо волошкове.
Хлопці з ранку до зорі
м’яч ганяли б у дворі,
кушпелою-пилюгою
вкрили б сонце над

— Незвичайний нині день,-
каже гордий березень.
Місто — мов аеродром,
поспішає і клекоче,
ще до ночі місто хоче
вилетіти літаком…
У живім, поспішнім вирі
всі мужчини —

Хо-хо, у ховрахів,
хо-хо, які хороми,
а холів, а ходів!

— Хо-хо!— сказали гноми.

— Тоді живіть в хоромах цих,
ходіть по них навпомацки.

— Хо-хо!— сказали