Оксана Сенатович

Діти кожного народу,
на усіх материках,
з олівцевого заводу
держать зброю у руках.

Олівцевий, кольоровий,
неабиякий завод —
бойовий, та не військовий,
повен гомону,

Тихше, вітре-вітровію,
не здіймай тут веремію!
Не клубочтесь, хмари сиві,
сиві хмари гомінливі,
тихо-мирно голубами
линьте вдаль за літаками.

Гуркотіть тихіш,

Коли до класу на урок
приходить
наш Тарас Шевченко,
про Україну і добро
слова звучать так небуденно.

Здається, дихають слова:
“Мені тринадцятий минало…”
Весна

— Вставай,— кажу,—ледащо!
А він питає:

— Нащо
вставати і вмиватись,
і їсти, і вдягатись?
О, мамою для нього,
для ледаря такого
я б не хотіла бути.

Встає він,

З Бережан до Львова
їде наша Слава:
у руках торбинка,
на плечах косинка,
бантиком вуста.
І дідусь, що справа,
дівчинку пита:
– Звідкіля ти будеш?
Звідкіля ти

Жабенята зелені
кумкають
у кишені.
Коники-стрибунці
затиснуті в кулаці.

Голова безжалісна
ходить, усміхається.
Усміхається. А з чого?
З свого розуму МАЛОГО!

Будував Базіка дім —
сім дверей і вікон сім.

Торохтій допомагав:
язиком дошки тесав.

Метушився Пустомеля:
— Скоро будуть стіни й стеля!

І Патякало не плакав:
— Я

І музики, і співу
я вчилась у птахів —
у славних музикантів,
відомих співаків.
Сольфеджіо навчала
синиця молода,
а грати на сопілці
я вчилась у дрозда.
У білки

ДО

З дому на дощик
вибіг наш котик.
Дощик і котик
мокрі на дотик.

РЕ

Плаче ридма рева,
бо злякався лева.

— Не реви, будь

— Д-д-д,— дрижить мій братик,
як листочок у саду.

— Ти чому дрижиш?— питаю.

— Я дрижу, бо д-д-д…

— Що, дракона ти злякався
між деревами в саду?
Це гуде в деревах

Перше травня, знає кожен,—
демонстрація-парад.
Дощ пустився йти: “А може,-
повернутися назад?

Ні, не буду повертатись,
раз рішився, то піду.
Власні рішення міняти
не

Він туристом нарядився
і в дорогу спорядився:
на краватці в нього кобра,
на плечі спортивна торба
з написом “пардон-мерсі”.
На подвір’я нині зранку
він під’їхав на

Гуділи мотори,
крутилися шини —
їхали в гори
пожежні машини.

— У горах — пожежа:
палає гора,
барлога ведмежа,
кротина нора!

Приїхали, стали —
і

— Ти розбив!
— Ні, ти розбила!
— Ти штовхнув!
— А ти впустила!
— Ти тюхтій.
— А ти незграба.
— Баобабі
— Ти баобаба!
Вже школярка
наче хмарка —
очі повні

Голубина ніч надворі
позасвічувала зорі.
Сплять Ванюші у Москві,
русі Йонаси — в Литві.
У Чернігові, у Львові
сплять Іванки чорноброві —
хто горілиць, хто

(Холод, вітер, сніг з дощем)
Холод дикий, а ще вітер,
а ще сніг — не сам, з дощем.

— Нині можна збараніти,—
плаче заєць під кущем.

Ця четвірка, ця тусовка
добереться і

Три бабусі і дві мами
із онуками й синами
йдуть до скверика гуляти.
Починає рахувати
наймолодша мама діток
і цукерками вгощати
всіх підряд:
п’ять цукерок — п’ять

Через голку море зойку:
хто приніс до школи голку?!

Голка в кого? Де вона?
Покарати пустуна!
Геть зі школи!
щоб не смів
заявлятись без батьків!

Дітям голка ні до

Звідкіля ці рипи-скрипи?
Може, йдуть вони від липи —
вітер гне її в цю мить,
а вона рипить-скрипить?

Ні, надворі нині тихо,
а в квартирі, як на лихо,
вже зітхає хтось і

Ти — Іванко, я — Тарас,
Біг вовчище на нас.
З півдороги повернув —
Щось у лісі забув.

Чи ватагу? Чи відвагу?..
Може, бачить, що з двома
Дуже важко воювати,
Як