Микола Руденко

Ночі мої, зачаровані ночі!
Відгомін в лузі дівочих пісень,
Третіх півнів заклинання пророчі —
Ті, без яких не народиться день.

Сонце не зійде, бузок не розквітне,
Косами не

Годинами я споглядаю хмари,
Мов рух життя, що з волі долина:
Ген під горою купчаться отари,
Ген забіліла кіньми далина.

Можливо, щось я створюю в уяві,
Для злету мрій не

Помру – і нерозгаданим лишиться,
Чого приходив я у світ земний.
Уже на інших людях окошиться
Загадок і запитань рій сумний.

Тополя над криницею ростиме,
Акації цвістимуть на

Не криюся: життя мене стомило,
Бо знає втому навіть мідний дзвін,
Що також скаржиться: якби не било —
Безмежно довго не старівся б він.

Якби мене ізмалечку й донині
Життя не

Сіре небо сірої землі
За шибками нашими стоїть.
Десь летять космічні кораблі —
До яких причалів і століть?

Космонавт на Землю погляда,
Материк далекий впізнає.
Земле, хто

Хтось жорстокий, невидимий ребра розгорне
І намацає серце, і душу мою
Непоквапно штовхає у полум’я чорне,
І гойдає чи в пеклі, чи десь у раю.

А відпустить — і знов я навчаюсь

Чомусь життя здається грою,
Що має підсумок і звіт.
Мій фініш десь не за горою —
А там…
Прощай, недобрий світ!..

Та я впаду не так, як з гілки
Спадає яблуко гниле;
Не

Коли понад Дніпром вляглася буря
І з тихих плавнів потягнуло сном,
Князь печенігів марнославний Куря
Підніс важкого келиха з вином.

Запита буде печенізька слава
Питвом

Граки зимують десь на Україні.
Вони в мордовське небо піднялись —
І потемніло всюди. Чорні тіні
На землю кинула холодна вись.

Дивлюсь — і заздрю: десь по нашім

На змореній, незатишній планеті,
В казармі серед смороду й хропіння,
Мене відвідало нічне видіння —
Вусатий горець в маршальськім кашкеті.

Зіскакую з постелі серед

Нелегко зберегти солідний тон
Для мене — несолідної людини:
Отак почуєш слово “автохтон” —
І лізь у словникові холодний.

Блукаючи в інформаційній млі,
Зупинишся над давніми

Я тікав від людей,
Щоб з деревами поговорити —
Добрий спомин мене
Й поза ґратами не полиша.
Задивлялись у воду
Гіллясті мої фаворити —
І світилась над ними
Зеленого

Голос моря — звукове явище над поверхнею моря. Люди­на голосу моря не чує. Мож­ливо, його чують деякі мор­ські тварини.
УРЕ

Вставало море стоголово,
Кипіли білі буруни.

Від Рузвельта до Сталіна гонець
Прибув з запитанням:
— Що руським треба,
Щоб швидше цій війні настав кінець
І мирний дим із хат піднявсь до неба?..

Архів зберіг Верховного

О Господи! Чи думав я колись,
Що із благаннями звернусь до неба:
Мене до прози повернути треба,
Бо нерви вже вугіллям узялись.

Молюся, Боже, на твої дива:
Ти раниш словом і

Чумацький віз чи парокінні дроги,
Комфорт сучасних автоколісниць…
Як розверстать мої земні дороги —
Вони досягнуть астроодиниць.

Дорога — це осмута і розрада,
Колиска мрій,

На битій дорозі підкова лежить.
Вилизує хвиля німі береги.
В нікуди, в нікуди дорога біжить —
В затоплені морем луги.

Над вербами тягне димком від села,
А змучена думка

Правнуче мій! Ти один з юнаків
Тих, за яких ми в боях помирали.
Вийди до мене з майбутніх віків —
Вийди, піднявши космічне забрало.

Все ми спалили заради мети —
Все, що

Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки
Покинуть рідну землю, —
Отоді
В тобі скипають всі струмки і ріки,
Кров пращурів голосить у воді.

Ти добре знаєш, що тобі не жити
Без цих

Як можна пояснити ці потреби
Природи чи суспільної доби:
Ще до схід сонця у мордовськім небі
З’являються ворони й голуби?

Ворон — мільйон, а голубів — десятки.
Вони у небо