Микола Руденко

За вологою шибкою дерево плаче,
Сіре небо дощем капотить безупинно.
Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе
Щось у світі страшне учинитись повинно.

Я не знаю, що саме — з людьми чи

Якби ж то серце спокійніше мати,
Щоб не бентежили передчуття
Та не ввижалась напівмертва мати
І голодом заморене дитя.

І де б оте не сталось — через душу
Вони, як тіні,

Добре, що є ці столи між дубами, —
Там, де біжить прохолодний струмок.
Хтось тут, поставивши кошик
з грибами,
Відпочива від казенних думок.

Хтось тут зненацька пізнає, що

Нема Дніпра, нема, та й годі —
Є вкрита снігом далина.
Лише зненацька у негоді
Хрустіння криги долина.

Але мороз у повній силі,
Дерева інеєм взялись.
Там, де гойдались

Коліс природа не створила
І навіть не дала ідей.
Зате були у неї крила,
Що в небо кликали людей.

Здригнулося планетне тіло,
Озвався гомін у зірках,
Коли внизу

Скінчилось літо. Шелестять дощі
Холодні — без веселок та без гроз,
А завтра на стави і на кущі
Змертвілим птахом упаде мороз.

І паморозь, немов могильна сіль,
Скує у лузі

Слова, накидані докупи, —
Давно вже справа не нова.
Передусім, які слова —
Вони живі чи тільки трупи?

П’яненькі лірники-поети
Співають нам про зло й добро.
Але приймають

Біля нього іржавіють стріли,
Що упали в некошений лан.
Біля нього жили і старіли
Покоління полтавських селян.

Біля нього земля перерита:
Ті що впали, — такі молоді!..
І

Правнуче мій! Ти один з юнаків
Тих, за яких ми в боях помирали.
Вийди до мене з майбутніх віків —
Вийди, піднявши космічне забрало.

Все ми спалили заради мети —
Все, що

Голос моря — звукове явище над поверхнею моря. Люди­на голосу моря не чує. Мож­ливо, його чують деякі мор­ські тварини.
УРЕ

Вставало море стоголово,
Кипіли білі буруни.

Рама, прагнувши духовних знань, мандрував по всій Скіфії. Повер­нувшись на північ, Рама був вра­жений культом людських жертв, що панував серед його племен.
Едуард Шюре

Є долина

1
Не будіть його, пастушки, —
Хай під явором спочива.
В нього вчилися наші батьки,
Як помножити два на два.

Телескопа робили вони —
Чи віднайдеться край

1
Христова ера проминула,
Чому ж ти не прийшов, Христос?
Націлились холодні дула
В твоїх пророцтв забутий стос.

Хто ж розпочне новітню еру?
Хто вже на істину

Сосни – колони собору,
Небо – розписана баня.
В білій безмовності бору
Дятла ритмічне длубання.

Дятел — як попик, що носом
Мудрість длубає церковну.
Сонце освітленням

Падають на землю метеори —
В збуджений передчуттями світ.
Про чиє давно забуте горе
Нам розкаже полум’яний слід?

Де той лук, що ці жбурляє стріли
З темної, німої

Я зустрів її, слизьку потвору,
Між конвалій в росяній траві —
Поміж сосен, що дивились вгору,
Де висіли тучі грозові.

Це була така невідповідність —
Квіти–перли і слизька

Зимові витівки на склі —
Для мене був єдиний ліс,
Бо там. на батьківській землі,
Лиш терен по яругах ріс.

Те, що снувалось на вікні
Серед зимової краси,
Вертали надра

Листя на вербах од вітру дрижить.
Тінь від хмаринки по травах біжить.

А пастушок, загубивши батіг,
Росяним лугом за тінню побіг.

Хлопче, ти хочеш привласнити тінь?
Адже

Заглянь до подвір’я, сідай біля тину.
Тут двері відчиняться в кожну хатину.
І в білому кухлі жіноча рука
Тобі на вечерю подасть молока.

Захочеш, то буде і чарка, й

Народе рідний, степова стихіє,
Безхитрісна, довірлива душа!
Чому тебе, святого гречкосія,
Так часто Божа ласка полиша?

Нелегко вжитись у твої потреби:
Ти витворив республіку