Микола Руденко
Вічна вдова і диявол
- Автор: Микола Руденко
Поема
1
Сама вдовиця жала й молотила,
І для дітей сама коржі пекла.
Аж ось із запічка нечиста сила
До неї тихий голос
Розум і душа
- Автор: Микола Руденко
Пригадую давніх років чудеса
І в серці дитячому спалах:
Я плакав тому, що на мене краса
Сніжинкою з неба упала.
Лежала вона на долоні —
Та вмить
Їй щось повеліло
Що “я” це “я”
- Автор: Микола Руденко
Що “я” це “я” — повірити не можу:
Ніяких доказів тому нема.
Чуття, що їх особі на сторожу
Дає природа —
Знищила тюрма.
І я уже давно на тому світі.
А світ, де серце між
У березі Лети
- Автор: Микола Руденко
Чи сон, чи дія на астральнім плані —
Реальність потойбічного життя:
Правую човника в густім тумані.
Вирує Лета —
Річка забуття.
Аж гульк: цвіте лужок в заплаві
...За вишкою, що на каплицю схожа
- Автор: Микола Руденко
За вишкою, що на каплицю схожа,
Вечірнє сонце стомлено сідає.
Палає небо — наче думка Божа
Поза паркан колючий заглядає.
Дротину позолочує іржаву
Туман прозорий — лісова
Жанна
- Автор: Микола Руденко
В моїх очах колишуться дерева
І очерет у плавнях не зачах,
І білокрила чайка, горда мева,
На води падає в моїх очах;
І жовтоносих мавок володіння
Колоссям шарудить у
Серце світу
- Автор: Микола Руденко
Здається, серце не в мені живе,
А десь назовні. Чи в зорі далекій.
Я чую калатання світове
І світової крові чую клекіт.
А може, “я” маленьке і оте,
Що Всесвітом зробилось,—
Побачення
- Автор: Микола Руденко
Поема
1
На градуснику — мінус сорок п’ять.
Птах падає, згорнувши мертві крила.
І ніби дослухаються світила,
Як промені, ламаючись,
Естафета
- Автор: Микола Руденко
Я знов дорогу пригадав сліпу
Та бурю, котра небо колихала;
Грозу, що царювала у степу
І шаблями вогненними махала;
Та голови уярмлених волів,
Які тягнули в темряві
Новорічне
- Автор: Микола Руденко
Скінчився рік. Раз мислю, то живу.
Іду по колу повз казарми кляті,
Долаючи хурделю снігову
У зеківському чорному бушлаті.
Той самий ліс. І вишки. І паркан.
Ті ж самі люди. І
Тому вже, мабуть, років п’ятдесят
- Автор: Микола Руденко
Тому вже, мабуть, років п’ятдесят.
А я ще й досі бачу так яскраво:
Моє село, старий вишневий сад
І вечорів підсинені заграви.
Усі в роботі — і старі, й малі.
І я, що тільки
Якби те, що мені заболіло
- Автор: Микола Руденко
Якби те, що мені заболіло,
Я покласти умів на скрипку:
Чорна хмара догнала білу
І ковтнула її, мов рибку…
Зупиняю перо: дурничка,
І порівняння просто дитяче.
Не
Я поволі утверджуюсь в істині
- Автор: Микола Руденко
Я поволі утверджуюсь в істині:
Грає нами чиясь рука.
Знову хтось переплутує відстані
Із майстерністю павука.
Ніби справді над небосхилами
Павутина висить нежива —
І
Стало слово моє земним
- Автор: Микола Руденко
Стало слово моє земним,
У клубочок згорнулася мрія.
Як не бийся, а жодна із рим
Занебесним теплом не гріє.
А колись же було, було…
Я, розсунувши неба клаптик,
Брав для
Я не вмирав ніколи
- Автор: Микола Руденко
Я не вмирав ніколи — я живу
З тих пір, як води землю оросили,
Ні, я не вірю в темряву могили —
Я вірю в сонце, квіти і траву.
Без них я тільки безтілесна тінь —
Вони
То фортеця чи ожеред
- Автор: Микола Руденко
То фортеця чи ожеред
Із грудневих лугів прогляда?
А довкола сухий очерет,
Наче там залягла орда.
Наче стріли стирчать увись:
В кожну зірку туга стріла.
До болотних купин
Жайворон
- Автор: Микола Руденко
Іще тоді, коли хлоп’ям малим
Я розпочав ловити слово віще,
Щоб втиснути його в кільце із рим,
Не знаючи, роблю оте навіщо, —
Іще тоді, із босих підошов
Виймаючи скабки біля
З нічого світ творився
- Автор: Микола Руденко
З нічого світ творився, із нічого
В душі моїй народиться рядок.
А потім випурхне — і замість нього
Лишається на серці холодок.
І так самотньо стане, так тривожно,
Неначе світ
Чудуюся, коли згадаю те
- Автор: Микола Руденко
Чудуюся, коли згадаю те,
Як починав і як скінчити мушу.
Не знаю, чи вмирає, чи росте
Той світ, де плуг підняв цілинну душу.
Не знаю також, що то був за плуг.
Та добре бачу:
Ні перші, ні останні ролі грати
- Автор: Микола Руденко
Ні перші, ні останні ролі грати
Не хочу ні у снах, ні наяву.
Замкнув себе за ребра, мов за грати, —
І так тепер живу.
На те, що нині діється довкола,
Ув’язнений поете, не
Сторінка 8 із 14
Тунг сагурнг