Микола Петренко

— Тепер не буду я товстіти більш,
Є древній спосіб для направок скорих:
«Поснідай сам,
Обід із другом з’їж,
Вечерю ж хай з’їда за тебе ворог!..»

Минає час… І справді схуд

(Виняток)

Павло на похмілля біжить до криниці:
Води крижаної — бо ж палить!.. — напиться.
Та лиш перегнувся з відром за цямрину —
Уздрів у воді п’яну пику огидну.

Помилився в розрахунках зав.
— Ах, це я тут винен!.. — Гриць сказав.
Зав наплів у рапорті дурниць.
— Знову я наплутав!.. — мовив Гриць.
Помилки ці варті похвали —
І Грицькові

(Байка-жарт)

Спіймали щуку хлопці у ріці
Та й принесли на кухню в шаплиці.
А принесли —то стали мудрувати,
Як щуку ту найкраще зготувати?
Один кричить щосили:
—

Залишившись без сінця,
Вовку заздрила вівця:
Стала б вовком — то вона,
Певно, з’їла б чабана!..

Не зав— лиш зам. Але солідний зам.
І як гніздо узявся будувати, —
То будував, звичайно, вже не сам:
Сам лиш казав, де списувать та брати.

Ось фонди ті, що наче «для села»,
А

Сусід мій грає в карти: бубни, чирви…
Сусід мій чує музику при грі:
В нечистих гроші плодяться, як черви,
Неначе черви у гнилім нутрі.

Сусід мій грає: ось тузи, ось дами,
І

Вже років, напевно, із десять підряд
Павло із Петром йдуть удвох «на більярд».
О, ні, не щодень, а коли вихідні.
Це ж скільки — ану, підкажіте мені —
Зіграли, коли по п’ять партій

Що з папірцями?! — вони без потреби
Плодяться, плодяться, наче амеби.
Наче ті мухи або ж комарі…
Всюди вони — і внизу, і вгорі…
Всоте дивуєшся: що за дива? —
Пишеш один, — а

Лиш де з’явиться Сократ*, —
Вже й гука один вельможа:
— Я тобі по духу брат,
В нас обох є іскра божа.

Оба вчені й мудрі ми,
На братерство дай-но руку!
Та Сократ — як од

Де бачив хто із смертних і коли,
Щоб правила без винятків були?
Шукай, шукай, бо ж пам’ятати слід,
Як є парадний — буде й чорний хід.

Друзі, виряджаючись в дорогу
До ясної звабної мети?
Не звикайте ви ходити в ногу,
Надто — переходячи мости.

Міст не може втримати громаду —
«Ліва-права!..» —
в прірву з

Руїни склепінь димлять ще,
Від пишних прикрас — відламки…
Перебудувать найважче
Святі повітряні замки.

З невбитого ведмедя шкуру куплю
На шубу голому королю!..

Бурчав язик ночами й днями:
Йому, бач, тісно за зубами,
А він би научив, як жить!..
Вільніше стало язикові,
Як зуби вибили Грицькові.
То що ж язик тепер?
Мовчить…

Кажуть: вродилося все від любові.
Істині цій ми повірить готові,
Тільки — що істина скаже сама?
Істина каже: «В цім правди нема.
Зважте лишень, мудреці безголові:
З чого от я

— Хто друг твій — скажи, не лукавлячи, нам,
І ми тобі скажемо, хто ти є сам…
Іуда розцвів, мов наївся халви:
— Мій друг — це Христос. Певно ж, знаєте ви!..

Голова — за розмір шістдесятий,
Шапку — й ту нелегко підібрати.

Ну, а тут вінок дарує слава;
Замалий віночок, звісна справа.

Тисне, клятий, що тут говорити!..
Може, дать

Всі варіанти я обмізкував можливі —
Одне виходить: як не поверни, —
Аби купить труси (у кооперативі),
То треба перед тим продать штани…

Крик, ланка, лемент, брязкіт, дзвін
Завівсь директор наш від ранку.
І так весь день безперестанку.
Вже нащо робот — тільки й він
П’є в закамарку валер’янку…