Микола Петренко

Мучився, мучивсь актор знаменитий:
— Я у виставі цій — дурень набитий;
Пробую так уже, пробую й сяк —
Хоч ти дурій, не виходить ніяк:
Дурень у мене на дурня не схожі..
Дурень

Всі рівні у лазні! —
Втішаються блазні.
Хто ж не рівний — той щодня
Жир у сауні зганя.

(Нова нота в старій мелодії)

У серпні, сонячного дня
Прийшло до річечки Ягня —
Ягня води напитись хоче.
Аж раптом Вовк з’явивсь як стій!
І чути хижий голос вовчий:

Заледве влаштувався в барі,
Не поскупившись на хабар.
(Напевно, справа тут в «наварі»,
Бо то був «алкогольний» бар).
І жив привільно років з пару,
Сприймав життя як божий

Знов прийшли мисливці в ліс.
Наставля вовчисько ніс,
Із-за дуба пильно шоха:
— Спи, стара, це «бормотуха»!..

— А он ті, що б’ють ворон?
— Й ці не кращі — самогон.

—

Невже ніде прискорення нема,
Скрізь діє сила вічного гальма?
Ні, маловіре, ти забув про те,
Що індекс цін —
росте, росте, росте!

Ну що це ви вродили, пробі?
Він смерті ждав іще в утробі:
Допоки підписи збирали,
Узгоджували, утрясали,
Печатками штемпелювали,
Допоки пробивали в план,
Перебирались крізь

Два власних «я» змогли в душі ужитись.
І от щоранку — він до цього звик —
Скоріш вставав любитель похмелитись,
Опісля вже нікчемний трудівник.

Така в науки влада, що кожна таїна
Свої секрети давні розкрити їй готова.
Лиш де зимують раки — чомусь ніхто не зна,
Хоча про них частенько у нас ведеться мова.

Тим більш

Цей прецедент в утробі часу виник
І утвердився, як фатальний крок:
Йдемо на суд — а вже готовий вирок,
Невідворотний, як судьби дзвінок.

А чи дзвінок Того з номенклатури,
Чий

— Був у Пензі, в Таганрозі,
Повертав через Ростов…
— Що ж ти бачив по дорозі?
— «Чайних», може, цілих сто!
Шість «Пельменних», сім «Шашличних»,
П’ять «Стодол» та

Йде сватів, напевне, більш ніж досить.
Донька ж всім підносить гарбуза.
— Схаменися вже! — матуся просить, —
Не впирайся, ніби та коза!

Ну яких іще б ти забажала?.. —
Скрушно

Біля хати і в хаті —
Скрізь нестатки трикляті
Обсідають пороги.
Радять друзі губаті
Чорту душу продати, —
Та й чорти нині вбогі…

— Соловейко? — процвірінькав горобець. —
Лиш ганьбить нас, хай йому, сердезі, грець!..

Він з родини горобців, хіба ж не так?
То чому ж він все витьохкує, дивак,

То чому ж він

Люблю гриби, люблю аж до нестями!
І от в меню — котлети із грибами!

Беру, смакую — та грибів не бачу,
Лиш трошки запах є грибний неначе…

— Покличте-но шеф-кухаря! —

Ось вам рудименти несвободи:
Страх на сонце визирнуть з імли…
Не топчись на місці, мій народе,
Йди вперед — усі ж давно пішли!..

Готувалися банкети — пріла каша в казанах,
Гори риби, гори м’яса на застелених столах.

Вина в бочках і баклагах, вина в ящиках довкруг:
Хоч гостей якийсь десяток — та стонадцять

На півпуті до ідеалу
Відчула з гордістю душа:
Раніше скромність прикрашала —
Тепер посада прикраша.

(Замість байки)

Кожух (він був на плечах Чабана)
Притьма зустрів на лузі Барана.
— Здоров, Баране! —
Та мовчить Баран…
— Ти що, не пізнаєш своїх краян?
Чень я

Тумани і мряка, і вітру осіннього рев,
І падає листя пожовкле з дерев…
Весною ж, коли палахкоче блакить,
Додолу лиш фігове листя летить…