Михайль Семенко

Ви знаєте?
Прекрасний краєвид з гори Батиєвої.
Ви, певне, не були там ніколи?
Не гуляли по сніго-білому полю?
Ми вас запрошуємо —
наберіться бажання сміливого
і приходьте

Я мов метелик я білий білий
Як він химерний як він несмілий
Літаю біло у білім сяйві
Лечу для лету летить у рай він

У бистрих зняттях у м’яких скоках
Він день живе лиш він

Мені обридають рими
Хочеться спостерігати рухи слів
Щоб за ними тяглась моя думка
Музика самособойне плелась
Переганяю рух життя
Люди мене не ображають
Крізь пальці

Я околений жмутом моїх відчувань.
Але я їй скажу, що вони всі — довкола неї.
Захід над бухтою. Які засліплюючі киреї —
Глянь!

Електрика довкола сопки — вдалині, в тумані —

Ніч.
Ніч.
Ніч.
Стукотить у скронях.
Порожньо в долонях.
В серці — ще сумніш.
В очах
Жах.
Ніч. Ніч. Ніч.

Скажи — ти не забула гору Жовтих Лілій
І до болю зелену полонину?
Коли перебули найпоетичнішу з ідилій
І клялись кохати до загину?

Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі

Містерія

Обізвалися струни легеньким гомоном
Осміхнулися струни потухлими болями.
Ще тріпався звук, але був уже хорий і стомлений
Нерви тремтіли нитками

Я умру. Але вмерти не можуть
Мої мрії-думки.
В них минуле сторожить
Білосніжні замки.

Не жалій. Не сумуй… Літнім ранком
Сонце душу пригорне мою.
Обернуся я в краплю

…про білі ночі. про рожевий сутінок. про ко-
лихання сіроморя в туманах. про найтихший
гуркіт. про найтихший стогін. хвилі. душа. нові
пісні на старій віоліні. найтихший плюск. най-

Ніч сьогодні прозора й ніжна.
В кімнаті сиджу.
Оркестра з цирку.
Вигуки гарцівниці блакитносніжної.
Я перенесусь у цирк на хвильку.

Не чути більше дива грізного

Я розчаровуюсь у своєму смичку.
І потім — мені бракує трілер.
Я опізнивсь і конаю в своєму кутку,
Я конаю і вже для своїх мрій — вмер.

Що з того, що я рухаюсь по Крейцеру?
В

Учора побачення ми розірвали
На високій горі біля “старого місця”.
Я відібрав листи і книги, на прощання ми нічого не сказали —
І розстались в перші дні квітневого

Бухта зачовнена й жвава.
Катери воду січуть.
Чуть
Як стогнуть сирени і давлять.

Шумують гвинти у вирах.
Бухта ворушиться прудко.
Хутко
Підіймуть над рейдом сокири.

Я на страждання тебе веду —
На повільне згорання.
Вибухнемо на прощання —
Так написано на роду.

І, може, в світі не бачив ніхто
Боліда, за наш бучніш.
Заплети косу

З самого ранку з дня капали сльози
Переплакав день лише надвечір
Заспокоївся кинув хникати і хлюпати погрози
Хусткою втирає очі й походжає по скверу
Трамвай веселий блискає в

Буду ходити у міський сад.
Там кабаре і фарс.
Люблю, коли в душу просковзує гад —
Тоді так багато фраз.

Ха. Збоку червона карусель
Серед общипаних запльованих кущиків.

Я хочу кожний день
все слів нових
Нових нових пісень
ідей нових

Я хочу кожний час
новожиття
Горіть палать в екстазі
почуття

Нових нових пісень
і тем

Мені щось тоскно серце тисне
Моєї мами колисанка
Така стара і ніжна висне
І буде виснуть до світанку
І буде виснуть до світанку.

І буде виснуть до світанку
Співучим

Тремтячі тіні в душі моїй
І вона.
З нею — сум, а не радість німа,
Невиразність мрій.
Оголений стою на морозі,
Конаю.
В пів на шосту зустрінутись маю
Там, на розі.

Люблю, коли ми ображені
І розходимось, як чужі, —
Розходимось недоказані,
З тривогою в душі.

Розходимось і знову стрінемось —
Це ж міф, що ми чужі!
Ми обоє — подумай —