Михайль Семенко

Я хочу кожний день
все слів нових
Нових нових пісень
ідей нових

Я хочу кожний час
новожиття
Горіть палать в екстазі
почуття

Нових нових пісень
і тем

…про білі ночі. про рожевий сутінок. про ко-
лихання сіроморя в туманах. про найтихший
гуркіт. про найтихший стогін. хвилі. душа. нові
пісні на старій віоліні. найтихший плюск. най-

Ви знаєте?
Прекрасний краєвид з гори Батиєвої.
Ви, певне, не були там ніколи?
Не гуляли по сніго-білому полю?
Ми вас запрошуємо —
наберіться бажання сміливого
і приходьте

З експресовітром я товаришую.
Він вільний і зі мною бачиться завжди.
Слова безсловесні — заклику — чую,
Вони проймають, щоб мою душу взнав ти.

А ще краще в обіймах тихої

Ще нижче поклонись! Ще кланяйсь, кланяйсь!
Вони здобутки всі зараз тобі дали —
І Ігор, і Бальмонт, і Білий, і Чурляніс —
Всі хором і ретельно так гули:
Семенко — кланяйсь,

Без сонця жити я не хочу
Стерпіть не можу я холодних ліхтарів
Я сонцекров люблю і в крові сонце
І знову сонце в кровофарбах малярів
А як затулить хмара моє сонце
Ще не холоне

Чую кроки. Важкі
чую кроки. Тяжкі
чую стони. Он там
чую стони. Не нам
ці зітхання. Любіть
своє, ви його створили
й воно належить вам
чи нам
спокутувати гріх?
Це

Сніг спадає і скрізь так біло
Ніби тіло
Лебідки білосніжної
Прозорий вітер з біловіт
На цілий світ
Скидає плями дивовижні.

Усе іскриться все кружляє
І ясно

Моя душа підземна річенька
пливе пливе в краї незнані
а світ навколо тиха ніченька
дзвенять пісні десь там весняні.
У стисках бурі в стисках туги
моя душа живе гартується
й

І Паганіні і Кореллі
Схиліться до душі мені
Бо почуття такі веселі
Бо почуття такі сумні
Мені їх в звуки вилить треба
В акорди срібні перелить
Щоб осягнуть високе

Згрібайте жар руками голими
хапайте хвилю світову
степами вдаль біжіть розлогими
шукайте казку там нову
пливіть в човнах по морю синьому
знайдіте царство вічних змін
людина

В екстазі чарівнім я голос свій знайду
голос борця
і з прапором своїм у люди з ним піду
співати буду я й кричать поки впаду
натхненний без кінця.

І пройде люд по мні шість

Я хтів би знать — що є життя?
Хто засвітив на небі зорі?
В натхненному бурхливоморі
Сумує людське почуття.
Життя не є цвітучий гай.
Життя є вулиця шумлива.
Автомобіль або

В темную ніч я до моря душі
прислухаюсь.
Море мовчить, мороком вкрите,
урвища сплять у тиші.
Я вдивляюсь.
Серце серпанком зловісним облите,
Бачу примари.
В тиші

Я про тихі тіні співаю
І про боязну в серці гру
На цих струнах я граю
Доки їх не порву
Про тихі тіні співаю я.

Осінь похмура йде
Хмари дощі тумани
Осінь у серце веде
Смуток нежданий
Холод суне німий
В душу вповзає мла
Осінь серпанок густий
Ти принесла
Ради не дам собі
В

Хмари над лісом пливуть в далину,
Вітер свистить свою пісню сумну.
Чую в тій бучі забуті слова,
Часу далекого мла вікова.
В річці над лісом тим плесо чорніє.
Млин розвалився,

Я знов почув, як хвилі неспокійні
Натхнення ніжного у серці прокотились,
До струн пісень моїх покірно прихилились,
І кобзи віщої почув я згуки ніжні.
Могутні крила з піснею

Лягає сум і серце б’ється,
Згадаю як літа старі.
Пусти — і зразу понесеться,
Куди — не знаю, а мерщій
В глибоке небо серце рветься,
В широкий молиться простір.