Михайль Семенко

З ранку повіяло вітром з півночі —
Замело.
Спить село
В лінощах.

Застогнав зашумів заскрипів ліс
Темною нічкою
Шумить нід річкою
Верболіз.

Спека не можна дихать
Давить горло асфальт
Все те ж стареньке лихо
Охрим мій альт
І я загубив упевненість
Я загубив грунт
Омагазинив свою зверненість
І попрохав

Багнесь у безмежності висвічування
Від очей женственних перестрінути.
Містично-несподівані посвідчування
Не хотілось би випадковостями змірювати.

Ефірним дротом до глибин

Запах моря, запах солоний —
Гіркий і гострий аромат баговіння.
Я звалений сонцем, я цілком зламаний,
В зорі безладність і сліпь від безтіння.

Море, море — поклич

1.

З перерізаним горлом
І захололим осміхом губ
Стояв
І куди рушити не знав.
Всі оганьблені й розчаровані
Всі зневірені —
Друзі

Я сьогодні був коло моря
Купався й почуваю що прохолонув.
От не хватало ще горя —
А чому ж здорові Цехмистрюк і Рибаков?

Година була безнадійно похмура.
Вітер з Японії, море

І я, і Ви — почули голос мая,
Щось затремтіло — там, біля серця.
Мчимо в хвилях мототрамвая.
Почнемо інтермеццо.

Ми в Дарниці. Так гарно. Мило.
Пахучососни. Гуляємо. Десь

Вона зворушена, осинєплямлена —
Зі схвильованим носом.
Скільки тонів і рисок, як душа обламлена
І обожеволені коси.

Скільки блисків у погляді мій зір подибле,
Коли ніж до

Липне грязюка до ніг над Сучаном
Після дощу.
Кинув у воду капусти качан,
Кричу.

Скінчивсь, — і другого не буде, —
Мій bloc-notes.
Гей, коли ж уже прибуде
Пароход?

Ви, що шукаєте щастя
І ви, що вбачаєте у ньому привид.
Справа в тому, що вам важко розібраться
І тому так багато кривд.
Люди, ви страждаєте,
А який близький і істотний вихід.

Мене спокушають померлих образи
Я люблю всіх суворих
Я люблю вас що зникли в поросі
Ви в моїх тугах хорих

Кісткам я даю загублені форми
Одягаю в прозорий стрій
Я люблю

Образ снився мені
Образ благанний
У холодній труні
В білім савані

Не зводь у сні
Зір свій звучий
Дайте мені
Кімвал брязкучий.

Потухає священна ватра
Що засвітив недбало
Я заберу попіл завтра
Для безецного балу

Зникну для огня непомітно
Мій шлях безвинність
Руштесь стіни бездовідно
Ламте

Я сьогодні чергував удень
і проминув лілові хмари
Що після грому
І замість того щоб привітать прекрасне
в той мент море
Я будував храми.
У вікно я бачив золоті плями і

Сніг спадає і скрізь так біло
Ніби тіло
Лебідки білосніжної
Прозорий вітер з біловіт
На цілий світ
Скидає плями дивовижні.

Усе іскриться все кружляє
І ясно

Я про тихі тіні співаю
І про боязну в серці гру
На цих струнах я граю
Доки їх не порву
Про тихі тіні співаю я.

Лягає сум і серце б’ється,
Згадаю як літа старі.
Пусти — і зразу понесеться,
Куди — не знаю, а мерщій
В глибоке небо серце рветься,
В широкий молиться простір.

Я хтів щоб не розуміли люди
щоб з мене завше сміялись
щоб замість привітання бачив тільки
простягнуто-презирливий палець
всі вони такі малі їх так багато
я сам
про них

Курява. Біла курява.
Курява снігова.
Далина в степу одурена,
Ототожнена голова.

Курява. Біла курява.
Курява снігова.
Далина в степу одурена —
Тільки люлька моя

Я здоровий і обідаю двічі на день.
Сонця в мені великі куби.
Біль мій ніким не розгаданий,
Але я до болю звик.

Я заздрю маленькому хлопчикові,
Що вмирає у хорих муках.
“О!