Михайль Семенко

Чую кроки. Важкі
чую кроки. Тяжкі
чую стони. Он там
чую стони. Не нам
ці зітхання. Любіть
своє, ви його створили
й воно належить вам
чи нам
спокутувати гріх?
Це

Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила
рухаються крізь туман м’яко
і в оксамиті спокійного безхвилля
окреслюється світ.

Після кількох днів щастя
якому не міг дати назви —
Знов почуваю радість муки радість злощастя.
Трамвай досяг мене ніби нічого,
Ніби усе по-старому, ніби
нічого не сталось, в

Чи чуєш ти мене
Обагнена
Ти зникла не оглянулась…
Чи бачиш ти мене
Я твій
Ховаюсь в туманах
Чи скотиться з війниці
Сльоза
Коли за горою зникну?

Два тижні як ми мовчимо
Два тижні як ми чужі…
Чи були ми коли так нестримно злими
Скажи, скажи?

Вона мене оболесила, вона мене занадсонила —
Мені ж здавалось, що підійме мене до вершин!
Ах, невже вона навіки серце моє розореолила!
Ах, невже, невже тут мені кінець і загин!

Я буду великим скрипником
і поїду в Японію
Місяців два поживу на золотім прибережжі.
А може буду вести
секунду оркестру симфонії
І всі мої скрипницькі мрії —
прості

Багнеться бути
Кондуктором на товаровому потязі
В похмуру ніч
Темну ніч
Осінню дощову
Сидіти на тормозі
У кожусі
Зігнувшись і скупчившись
Дивитись у прірву

З експресовітром я товаришую.
Він вільний і зі мною бачиться завжди.
Слова безсловесні — заклику — чую,
Вони проймають, щоб мою душу взнав ти.

А ще краще в обіймах тихої

Пустіє між гір
І щовечірньо осінь ходить над бухтою
Зорі холонуть.
Звідки звідки ти вітре холодний?
Звідки твій шепіт шепіт і свист?
Я чую твої ручаї
Я бачу твої

Я палаю захватом, я чекаю вечора
Я мрію про щастя я мріяв і вчора
Я лину до тропіків я багну холодного глетчера
Я хочу прилащитись до зимного моря

Хочу буть диким як вітер над

Я мовчу
До тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь
Я смутний
Я смутний
Я смутний
Бо щось душу стиска мов кошмар навісний
Я

Я завтра з нею знову побачуся
Завтра побачуся
Не багну більше ні думок ні настроїв
З нею коханкою з нею сестрою
Завтра побачуся
Учора було якесь дивне побачення
Дивне

Я сьогодні курю і курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смутний я сьогодні
смертельно смутний
Бо люблю її коси

Вечір притих зачарований місяцем сонним
Де самотить

Сьогодні знов піду на її вулицю
Буду чекать і мріять колисанок
Сьогодні ніч безкрила зорі туляться
І такий бездумно-ласкавий світанок
Сьогодні знов піду на її вулицю

Зараз я

Чому я веселий коли знаходжу слово
Закоханий в павзи я люблю павз дивну мову
Я захвату лірик поет буйних павз
між віршем і віршем
Я мрійник фантаст ще більше ще більше
Я

Ви знаєте?
Прекрасний краєвид з гори Батиєвої.
Ви, певне, не були там ніколи?
Не гуляли по сніго-білому полю?
Ми вас запрошуємо —
наберіться бажання сміливого
і приходьте

Я дивлюся на зелені спини
На півтіні півсвітла міжгір
На похмурість і димність далекого міста
Над бухтою
Застиглі військові пароплави
Міноноски в тонучих лініях
Іноді

Мені сьогодні тоскно — може тому
Що дощ іде.
Ах невже тільки тому тільки тому?
Місця нема ніде.

Сьогодні середа — лише завтра побачусь
Завтра четвер.
Я з нудьгою своєю

Ах, розумієте — нудьга наринула —
Що я не такий, як всі.
Ночі опошлені доля кинула
У парку з серцем наодинці.

Я почував, як мати плакала
У ночі блакитних зим.
Тоді душа