Марія Хоросницька

Розкажу вам про дівчатко,
про хороше на цей раз.
Табель в неї — п’ятка в п’ятку,
перейшла в наступний клас.

Не велика, не маленька,
років має два плюс сім…
Лиш подумайте

На радість на матусину
з обіднього стола
згортає всі окрушини
Мартусенька мала.

— Що робиш з ними, донечко,
куди діваєш їх?
— Виношу за віконечко
для друзів для

Попросила Марта: — Татку,
виділіть для мене грядку,
попрацюю на землі,
лиш купіть мені спочатку
поливачку, і лопатку,
і відерце, і граблі…
Усміхнувся батько, радий,

Марта садить. Марта сіє.
Марта вміє і не вміє…
Робить рівчики криві,
спотикнулася в траві…
Батько в поміч,— та дарма! —
Марта каже: «Я сама!
Ви ж мене навчали,

Марта сплеснула руками:
квітоньки мої, що з вами?..
Заховались в бур’яні!
Ох і лишенько мені!..
Присядки і на ходу
тягне Марта лободу,
рве пирій що має сили,
в Марти

Зажурилося дівча.
Смуток в голосі,
в очах…
Кепські справи взагалі:
на долоні — мозолі!
Всі п’ять пальчиків,
всі п’ять,
всі по-справжньому болять,
Марта знає: біль

Не біда це
та й не жарти!
Риє кріт
на грядці в Марти,
робить шкоду,
безпорядки,—
як його прогнати
з грядки?!
Вийшов батько,
взяв лопату,
став на

У малої господині
розцвіли ромашки сині.
Хтось питає мимоволі:
— Що, в ромашок синій колір?
Та хіба такі бувають?!
І цікаві прибувають…
— Ну й ромашки,
ну й

У повазі,
у довір’ї,
мов наставник
серед птиці,
ходить гордо
на подвір’ї півень —
чорні ногавиці.

Шия довга
і зелена…
З ока погляд,
наче постріл…

І

Цвітом-зав’яззю
спочатку
обійшла широку грядку,
зачепилася на плоті,
гралась сонечком,
а потім…
Злізла з плоту
й дала ходу
по ціліському городу!..
Зранку
аж

1
Встала Марта спозаранку,
в ліс іде на прогулянку.
Йде, звичайно, не одна —
тато, мама і вона…

Марті трошки страшнувато,
оглядається за татом…
Ліс дрімучий, ліс

Колисало джерело,
колисало, берегло
і не вгледіло,
як — скік!
Вирвався струмок
і втік.
По камінні,
жовтій глиці,
між смереки,
між ялиці,
від

Димлять гори —
звикли ми…
Димлять вже століття,
але звідки
ці дими —
чи відомо дітям?
Слух такий
давно проник,—
люди вірять слуху,
палить люльку

Під дзвінкими небесами,
під шумливими лісами
замаїли рясно трави
жовті рожечки — купави.

Злотосяйні, ніжні, звабні
у м’якій траві єдвабній,
мов маленькі

Майстрував я сам,
без татка
обійшовся на цей раз…
І хіба не гарна хатка?
Можна дати напоказ!

Не велика, не маленька,
а така якраз, як слід…
Цим віконечком

Рано-вранці
лиш проснуся,
у віконечко дивлюся…
Через шибку,
мов доріжка,
довгий промінь
аж до ліжка.
Сонцю рада,
що у гості
йде до мене
з високості.

Кажуть тато мій і мама:
«Як важка шкільна програма,
тож не думай про забави!»
Ось які у мене справи.

Я задумався поважно.
Добре вчитись — дуже важно,
але що це за

Шоколадка-шоколад,
шоколадці всякий рад.
За смачні, солодкі плитки
проміняють радо дітки
суп, лапшу і мармелад —
був би тільки шоколад!
Ось що думає Тарас:
шоколад,

Гуси-лебеді летіли,
біле пір’ячко губили
і встелили білим пір’ям
площі, вулиці, подвір’я,
підвіконня, ганки, дахи
вкрили пір’ям
білі птахи.

Діти, вибачте, будь

Марта глянула в вікно,
дивним видалось воно…
Шибка з вечора прозора, —
вся в рисунках, вся в узорах!
В чому справа? В чому річ?
Малював хтось цілу ніч?!
— Мамо, ви не