Марія Хоросницька

У садку
у молодім
я малюю Галі
дім.
Галя ходить
в перший клас.
Ми —
ровесники якраз…
Разом
ходимо до школи
і не сваримось
ніколи.
У садку
у

Ріки срібні,
гори сині.
Бачили таку красу?
З неба сонце
по драбині
сходить босе,
п’є росу.

Плай огляне
ясним зором,
збудить зайця
під кущем.
І

Знаю:
гарних міст багато —
і великих, і малих…
Як життя нового свято —
Львів наш рідний
серед них.
Наче сонячна вершина
серед пагорбів-холмів,
наче батечко для

Личаківським кладовищем,
по алеї щораз вище
підіймаємось до нього,
до поета дорогого.

Тут дерев — немов у парку.
Віття поспліталось в арку,
пада тінь жива від неї
на

Львів — історія далека —
наша рідна давнина.
В прадідівській формі глека
для води а чи вина,
в шаблі, в списі —
скрізь вона —
наша славна давнина.
У гостях буваю в

Під вікном моїм,
навпроти,
виростає
живоплотик!

Восени, одної днини,
прут за прутиком
ліщину
посадив я вздовж городця
і весни чекав,
і сонця.

А весною

Моя матусенька співає
пісні давно минулих днів.
Самого серденька сягає
матусин чародійний спів.

Пісні хоч давні, невідомі,
як зазвучать вони лишень —
справжніське свято

Тінь грайлива від дерев.
Кам’яний у тіні лев.
В ніздрях — вітер, жар — в очах,
буйна грива, що аж страх!
Так стоїть лев день і ніч
протягом цілих сторіч.
В тінях-затінках

Ти — киянин,
бо від Кия…
Я — львів’янин,
бо від Лева…
Наша пісня, наша мрія
сонячна і кришталева!
Як Дніпро
з Дністром —
дві ріки,
що зливаються
край

Моя Україна —
широкі простори:
поля і левади,
долини і гори…
Молитва і пісня,
і слово натхненне, —
з чого почалась
Україна для мене?..

Чи з пісні цієї,
що в

Сутінки сповзають
м’яко і помалу
волошковим шовком,
що немов живий…
Над Високим замком
кліпнуло і встало
сонце, розбудило
день новий.

Я навчився вже читати
складно, плавно,
як і слід.
«Добре, синку»,— каже мати.
«Гарний хлопець»,— хвалить дід.

І бібліотеку маю, —
подивіться, скільки книг!..
Залюбки

В Стрийськім парку що не крок –
відкриття цікаві.
Кожне дерево — урок,
дуже цінний навіть!

Де тут явір, клен чи в’яз?
Щоб не помилитись,
найзручніше тут якраз
у

Може, тут і вузько є,
але як без Руської?
Вулиця та, що струна, —
дзвонить нею давнина.
Є на Руській кам’яниці,
де вмуровані таблиці
з написами: древні мури —
пам’ятки

Зовсім не казка,
ані не сон це.
В подолок липа
тут ловить сонце.
А клен з каштаном
щоднини нишком
свій ріст рівняють
на телевишку!

Шумлять дерева,
весни

1
У дикій пустелі
далеко від нас
у царській неволі
карався Тарас.
Спитаєте, діти:
— Завіщо? Чому? —
Хотів Тарас волі
народу свому,
бо горе і сльози
були

Гриць
розлігся горілиць,
та й уголос
мріє Гриць:
«Я пішов би
в довгі мандри,
якби світ був
без границь.
Звідав би
незнані далі,
де смачні ростуть

Тоненьким прутиком
з вербовим котиком
себе вітаємо
легеньким дотиком…
Радісну вістку
собі говоримо,
що день великий
не поза горами,
що вже за тиждень
буде

Не сиджу у холодку —
помагаю днірнику.
Мию вікна в коридорі,
щоб шибки були прозорі,
порох вимету з кутка…
В мене вдача вже така, —
мусить бути
всюди чисто,
бо

Селом карпатським я весь день ходив
і ні на мить не розлучався з Львовом!
Ви скажете, таких немає див?
Є! Є! Повірте,— чесне слово.

Я гори-доли бачив немалі,—
мені здавалось,