Марія Хоросницька

Зовсім не казка,
ані не сон це.
В подолок липа
тут ловить сонце.
А клен з каштаном
щоднини нишком
свій ріст рівняють
на телевишку!

Шумлять дерева,
весни

Листя кленів прополоще
дощик теплий,
голубий.
І злетяться знов на площу
львівські голуби.
Назлітається багато,
дзьобиками:
тук-тук-тук…
Голубам
я дам

Гриць
розлігся горілиць,
та й уголос
мріє Гриць:
«Я пішов би
в довгі мандри,
якби світ був
без границь.
Звідав би
незнані далі,
де смачні ростуть

Не хотів ламати гілки,
але як же без сопілки?
Йти на вулицю дарма,
як сопілоньки нема!
Тож не гаяв ні хвилини —
через річку до калини
перебіг на дальній край.
— Дай

Під вікном моїм,
навпроти,
виростає
живоплотик!

Восени, одної днини,
прут за прутиком
ліщину
посадив я вздовж городця
і весни чекав,
і сонця.

А весною

На Янівському цвинтарі
ведуть стежки круті,
де пагорбки, мов вівтарі,
для нас усіх святі…
Стрільці у них поховані —
герої молоді.
Не всі, не всі сплюндровані

Нарядилась осінь
в дороге намисто,
золоте волосся
розплела над містом,
кольорові фарби
вийняла з кишені,
і малює осінь
жовтим по зеленім…
Здогадатись можна
в

Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю, —
з вас усіх я перша маю!..
Ще й таку, що навіть мати
ледь внесла її до хати…
— Ти, Яринко, не

Впрягся день
в блакитний віз,
через гори,
через ліс
в місто нам
весну привіз.

Плаче тітонька-зима,
що морозу більш нема,
що повіяв теплий дух
і пропав її

Хоч мені всього
шість літ,
я вже знаю
«Заповіт».
Написав його
для нас
невмирущий
наш Тарас.
Кожне слово
в «Заповіті» —
ясне сонечко
в зеніті.

Марта садить. Марта сіє.
Марта вміє і не вміє…
Робить рівчики криві,
спотикнулася в траві…
Батько в поміч,— та дарма! —
Марта каже: «Я сама!
Ви ж мене навчали,

Дні минали без пригод.
Сонечко світило,
падав дощик на город —
все позеленіло…
Що не ступить Марта крок,
чує — щось негоже…
Де тут м’ята, морозок?..
Зрозуміть не

Марта сплеснула руками:
квітоньки мої, що з вами?..
Заховались в бур’яні!
Ох і лишенько мені!..
Присядки і на ходу
тягне Марта лободу,
рве пирій що має сили,
в Марти

Гриб-грибище —
справжній зух!..
Вбрав широкий капелюх,
ще й накрив себе кущем,
мов мережаним плащем…
І поблизу з двох боків
є ще декілька грибків.

Певно, доні та

Колисало джерело,
колисало, берегло
і не вгледіло,
як — скік!
Вирвався струмок
і втік.
По камінні,
жовтій глиці,
між смереки,
між ялиці,
від

У моїй малій кімнаті
й не пахне достатком:
ліжко, стіл і Божа Матір,
що кормить дитятко.

Не картина, не малюнок,
не просто — мадонна!
Перший мамин подарунок
ця свята

Що не крок — нова зупинка,
зачарований стою.
Площам, вулицям, будинкам
всю увагу віддаю.

Був я тут не раз, не двічі,—
слів не маю для хвали,—
чудотворні

Шоколадка-шоколад,
шоколадці всякий рад.
За смачні, солодкі плитки
проміняють радо дітки
суп, лапшу і мармелад —
був би тільки шоколад!
Ось що думає Тарас:
шоколад,

Гуси-лебеді летіли,
біле пір’ячко губили
і встелили білим пір’ям
площі, вулиці, подвір’я,
підвіконня, ганки, дахи
вкрили пір’ям
білі птахи.

Діти, вибачте, будь

Марта глянула в вікно,
дивним видалось воно…
Шибка з вечора прозора, —
вся в рисунках, вся в узорах!
В чому справа? В чому річ?
Малював хтось цілу ніч?!
— Мамо, ви не