Марія Хоросницька

На стежини,
на доріжки
вибіг дощик —
босі ніжки,
довгі-довгі,
ще й тоненькі!
Босі ніжки —
срібний дзенькіт!

Заквітчаний
для свята клас.
Сьогодні так годиться!
З портрета
дивиться Тарас —
всміхнувся нам,
здається…

З-за парт ми вийшли.
Стали в ряд…
Ми «Заповіт»

Містом білим, новорічним
жвавою ходою
ми за звичаєм предвічним
ходим з колядою.

Коляда-колядка
для мами, для татка
і для всього роду
на добро і згоду.

Побувати

День надворі
білий-білий,
біле все навкруг,—
наче лебеді летіли
і губили пух…

Наче з вишень
у садочку
вітер цвіт зірвав…
Наче Львів
нову сорочку
спозаранку

Добрий дядю-місяченьку,
березню буйноголовий!
Одягни весну швиденько
у жупан її квітковий!

Часу березень не гає,
гонить холод,
ломить кригу
і підсніжкам

Моя Україна —
широкі простори:
поля і левади,
долини і гори…
Молитва і пісня,
і слово натхненне, —
з чого почалась
Україна для мене?..

Чи з пісні цієї,
що в

Дзвонить дзвоник
на перерву,
залишаєм шумно
клас.
Із каштанів
сонця мерву
вітерець
мете на нас.
Ми
прижмурюємо вічі,—
он ти,

Я немовлям цей світ уздрів:
безмовним народився.
Найперше слово «мама» вмів.
Слів інших потім вчився.

За звуком звук, за складом склад
я німоти позбувся.
Всю мову так з

Не хотів ламати гілки,
але як же без сопілки?
Йти на вулицю дарма,
як сопілоньки нема!
Тож не гаяв ні хвилини —
через річку до калини
перебіг на дальній край.
— Дай

Стали діти у кільце.
В кожного в руках яйце.
Марті випало на славу
розпочати цю забаву,
дуже милу, престару
великодню гру.
Ходить дівчина кільцем
і постукує

Розповів дідусь мені,
що колись у давнині,
як годилось, на вершині,
там, де телевежа нині,
княжий замок красувався, —
княжа в нім жила сім’я вся:
князь Данило і княгиня

Листя кленів прополоще
дощик теплий,
голубий.
І злетяться знов на площу
львівські голуби.
Назлітається багато,
дзьобиками:
тук-тук-тук…
Голубам
я дам

В серці спомин —
світлу ватру —
зберігаю,
ним живу…
Не забуду вік
театру
ані «Пісню лісову».
Я покинув
гру-забаву
і весь час
товаришам
лиш говорю

Сяє місяць угорі,
в місті світять ліхтарі.
Не подумайте, що газ
в ліхтарях горить весь час…
Так було у давнину.
Назавжди той час минув!
В старовинних ліхтарях

1
У дикій пустелі
далеко від нас
у царській неволі
карався Тарас.
Спитаєте, діти:
— Завіщо? Чому? —
Хотів Тарас волі
народу свому,
бо горе і сльози
були

Після всіх завдань-уроків
на подвір’ї на широкім
граємось,
пісень співаєм, —
непомітно час минає!..
«Вийся-вий, віночку» —
знаєм співаночку,
і про подолянку
любимо

По м’яких
вишневих гілках
скаче сонечко,
мов білка, —
весняна пора!
Біля церкви
кроком-ходом,
величальним хороводом
ходить дітвора.

«Грай нам,

Я навчився вже читати
складно, плавно,
як і слід.
«Добре, синку»,— каже мати.
«Гарний хлопець»,— хвалить дід.

І бібліотеку маю, —
подивіться, скільки книг!..
Залюбки

Ми живем на Україні,
ви в Канаді повсякчас,
та нема ні смужки тіні,
щоб роз’єднувала нас.

Океан — велику воду
ми долаємо в ім’я
свого роду і народу:
українець ти і

Біля Замку
ви були?
Львівські
бачили вали?
В давніх мурах
є віконця,
в них щілини
не для сонця…
Ці віконця,
знай,— бійниці!
Били з