Лідія Компанієць

З українського фольклору

Старий, злинялий брилик
Насунувши на лоб,
Ловив у річці рибу
Іванко – панський хлоп.

– Рятуйте! Ой, рятуйте! –
Зненацька вчув Іван.

За мотивами української народної казки

У ранкову годину,
Молоденька, прудка,
Йшла лісочком Галинка –
Ковалева дочка.

Ліс – у крапельках сонця,-
Аж радіє

З литовського фольклору

Ідуть край річки
Два брати,
Аж чують мимохідь:
Веселий Зяблик у кущах
Висвистує «фіть-фіть!»

Спинились тихо парубки,
А птах:

— Весно, красна весно!
Що ти нам принесла?
— Хлопчакам — кленові дудки,
А дівчаткам — по віночку
Із любистку, з м’яти, з рутки,
З хрещатого барвіночку!

Хмара поле вкрила —
Поле зашуміло,
Колосок хитнувся —
І дощик линувся:
Закапотів над квітами —
Прив’ялими, невмитими;
Над житом і над гречками
Пролився

Не говори із виглядом знавця,
Коли свою найпершу книжку видав:
«Збагнув я світ.
Збагнув людські серця,
Всі явища Землі і Неба звідав».
Ох, згодом ти відчуєш гіркоту
За

За болгарською народною казкою

Ось послухай
Казочку одну…

У далеку сиву давнину
Жив та був
Лихий король Троян –
Над всіма панами
Вищий

З індійської притчі

Хлопчина вбіг із двору в хату,
До тата голосно гука:
– А я провідав у лікарні
Свого найкращого дружка.
Тож правда, тату, я – чутливий
І маю

— Ти чому, плаксун-трава,
Колисанку оплела,
Колисанку оплела,
Всю сльозами залила?
Я тебе, плаксун-трава,
Ухоплю за вихорець,
Ухоплю за вихорець
Та й закину на

Заквітчано хату
Барвінком і зіллям.
Сміються і плачуть
Ряди на баяні…
Ось ти й наречена,
Справляєш весілля,
Гуляють на ньому
І звані, й незвані.

Танцюєш у колі

Запряжу я коні в шори,
Коні воронії,
Та й поїду доганяти
Літа молодії.

З народної пісні

На все життя лишилась згадка:
У хаті – гості, чути сміх.
А я,

Зодягнув лісочок
Зеленую шубу, —
Повно у лісочку
Зеленого шуму!

— Шуме, шуме,
здрастуй!
Чом ти зеленастий?

— А тому що в мене
вся рідня зелена:
клени та

(забавка)

Чук, чук, чук, чук!
Наловила баба щук.
Роздивилась в казані —
То не щуки, а лини!
Чук, чук, чук, чук!
Наловив дідуньо щук.
Роздививсь у казані —

З Ірини Снєгової

А є нові пілюлі – від печалі.
Вас ними лікарі не пригощали?
Одну ковтнете (нуль чотири грами) –
І туга розпрощається із вами.

Пілюлі нададуть вам

Дощ і вітер замели сліди –
Ти пішов полями до вокзалу…
Якби знала я, що назавжди,
Я б тебе нічим не зобиджала.

Якби знала я, що назавжди,
Що зійду сльозами й самотою,

Присвячувала кращі я рядки
Зальотникам, які мене вражали,
Оспівувала місяць і зірки,
Свої прощання, зустрічі й вокзали.
Тих красенів давно пропав і слід,
Прибило пилом їхню

Прощай! Прости за все! Не гань!
Було в житті моїм прощань.
І ті, з ким розлучалась я,
Пішли, розтанули в юрбі,
Ні суму, ані каяття
Не залишивши по собі.

Лиш ти – мій

Пелюстками черешень
Стежки занесло-замело,
Невимовна краса
Цього білого, білого саду…
В день такий я не вірю
У підступність і зло,
В день такий я не вірю,
Не вірю у

Я по землі ходила, я на землі зростала,
Дзвінку, холодну воду з усіх криниць пила.
Ніколи до Нептуна я жодних справ не мала.
І от мене дорога до моря привела.

Погойдується

Пішла мама на базар
Та й купила гусочку.
А в гусочки довгі крила,
А гусочка біла-біла.
— Га-га-га!

Пішла мама на базар
Та й купила качечку.
А в качечки чорна