Лідія Компанієць

Вже сонях скинув жовтий чуб,
В садах дзумкочуть оси.
І груші падають – гуп! гуп! –
З гілок в холодні роси.

І гуси до тепличний
Летять крізь хмари сірі…
Птахи! Бувайте до

Ген за селом, за яворами,
Лежать до обрію лани.
Хитає вітер колосками
На всі чотири сторони.

Далеко гук моторів лине –
Жнива… забудь вже про спочин!
…Збирають жито у

До виступу космонавта Валентини Терешкової на прес-конференції у Москві після здійснення космічного польоту.

– З якою швидкістю ракета лине?
– Чи не лякала вас космічна тиша?

Коли подолати не зможеш
Непрохану гостю – нудьгу;
Думками себе розтривожиш
1 років відчуєш вагу, –
Іди у засніжений простір,
Немов у картину Моне,
І зразу відчуєш ти

Ще вітер дме, ще сніг іде,
Ще сплять роздягнені дерева,
Та визирає де-не-де
З-за хмари сонце березневе.

Тріщать крижини на ріці,
І в парках, до морозу звичні,
Бадьорі

Чоловікові

– Постривай, а портфель не забула?
– Та ні!
– Авторучку? Блокнот?
– Та в портфелі ж. їй-богу!
– Редакційне посвідчення?
– Тут, при мені!
– Ну,

Зима… Дорога… І нудьга…
І вітру східного виття…
І раптом – хльоскіт батога:
– А-а, душі бісові, гаття!

Тяжкий післявоєнний рік.
Поля снігами замело.
Везе мене

На пекучім сонці другий день
Ми, похмурі біженці, бредем…

Десь наш дім лишився між руїн,
Звідтіля вже не доходять вісті…
Натомився мій маленький син,
Плаче він, прохає

Вівчарям замало треба:
Зелен луг — ряденце,
Та сопілка ясенева,
Калинове денце;

Та із їжею торбина:
Сало, солі дрібка,
А до солі — цибулина,
Хліба добра

Пірат — це вівчарка,
Розумна й завзята…
Три роки
Ростив і глядів я
Пірата.

Ростив не для себе —
Ростив для держави:
Сьогодні Пірат
Від’їздить до застави…

…В

Біжить коник, вибрикує,
Візок їде, вискрипує,
А колеса: “Рипу-рип,
Ми не так іще могли б!”

Наш Івасик — за кучера,
Йому справу доручено:
Одвести до дитсадка
Два

Я по траві ходила,
Спідничку заросила.
Сварила мене мама,
Сварила-говорила:
— Ой, донечко-недбахо,
Яка ти незугарна:
Була ж ота спідничка
Новісінька та гарна!
Я мамі

— Котику-коточку,
Де ти був-побував?
— У сестричок-невеличок
Гостював, гостював.
— А скажи-но, котику,
Коли ласка твоя:
Як сестричок-невеличок
На ім’я, на ім’я?
—

За болгарською народною казкою

Ось послухай
Казочку одну…

У далеку сиву давнину
Жив та був
Лихий король Троян –
Над всіма панами
Вищий

Вечірній час…
Метелиця мете.
Вітрисько дме в шибки та у причілок…
Татусь читає,
мама щось плете, —
зима для хлібороба — відпочинок.

Під завірюхи нескінченний

Вже знаю, що кохання гасне,
Вже знаю, де Добро і Зло,
І вже тужу за тим Прекрасним,
Що мало буть – і не було.

Тверезо вже, без мелодрами,
Дивлюсь на пройдені роки.
[ вже

(забавка)

Чук, чук, чук, чук!
Наловила баба щук.
Роздивилась в казані —
То не щуки, а лини!
Чук, чук, чук, чук!
Наловив дідуньо щук.
Роздививсь у казані —

Пішла мама на базар
Та й купила гусочку.
А в гусочки довгі крила,
А гусочка біла-біла.
— Га-га-га!

Пішла мама на базар
Та й купила качечку.
А в качечки чорна

Дощ і вітер замели сліди –
Ти пішов полями до вокзалу…
Якби знала я, що назавжди,
Я б тебе нічим не зобиджала.

Якби знала я, що назавжди,
Що зійду сльозами й самотою,

За югославською народною казкою

Заслаб король,
Похуднув,
Зблід,
Утратив сон і апетит.
Не хоче сиру він і скибки,
Не хоче він форелі-рибки,
Не їсть мигдалю