Лідія Компанієць

«Попереду той день…»
Космонавт К.П.Феоктистов

Спитали в нього:
– Котрий день один
В твоїм житті найкращий,
Повний звершень?
А чи не той, як народився син
І

Дощ і вітер замели сліди –
Ти пішов полями до вокзалу…
Якби знала я, що назавжди,
Я б тебе нічим не зобиджала.

Якби знала я, що назавжди,
Що зійду сльозами й самотою,

Присвячувала кращі я рядки
Зальотникам, які мене вражали,
Оспівувала місяць і зірки,
Свої прощання, зустрічі й вокзали.
Тих красенів давно пропав і слід,
Прибило пилом їхню

Прощай! Прости за все! Не гань!
Було в житті моїм прощань.
І ті, з ким розлучалась я,
Пішли, розтанули в юрбі,
Ні суму, ані каяття
Не залишивши по собі.

Лиш ти – мій

Пелюстками черешень
Стежки занесло-замело,
Невимовна краса
Цього білого, білого саду…
В день такий я не вірю
У підступність і зло,
В день такий я не вірю,
Не вірю у

Я по землі ходила, я на землі зростала,
Дзвінку, холодну воду з усіх криниць пила.
Ніколи до Нептуна я жодних справ не мала.
І от мене дорога до моря привела.

Погойдується

Тут біля тину розцвітають вишні
І тягне прохолодою з криниці.
А в горниці – суворі та безгрішні –
На покуті живуть святі в божниці.

Не витиснули досі їх із хати
Ні відкриття

Наче змінилися барви навколо,
Поле і луки по-іншому бачу:
Трави – зелені такі,
Як ніколи,
Квіти такі, як ніколи, – гарячі.

Явища й речі, звичайні, буденні,–
Хмарка далека

Осіння мряка, в’януча трава,
На вітрі листя облітає з клена…
Признатися, картина не нова,
Оспівана поетами й до мене.

Та мова не про осінь потече
І не про сум над облетілим

Вже знаю, що кохання гасне,
Вже знаю, де Добро і Зло,
І вже тужу за тим Прекрасним,
Що мало буть – і не було.

Тверезо вже, без мелодрами,
Дивлюсь на пройдені роки.
[ вже

З Ірини Снєгової

А є нові пілюлі – від печалі.
Вас ними лікарі не пригощали?
Одну ковтнете (нуль чотири грами) –
І туга розпрощається із вами.

Пілюлі нададуть вам

Не говори із виглядом знавця,
Коли свою найпершу книжку видав:
«Збагнув я світ.
Збагнув людські серця,
Всі явища Землі і Неба звідав».
Ох, згодом ти відчуєш гіркоту
За

Зірву я, любі діточки,
для вас чотири квіточки:

що першую — хоробрую,
що другую — предобрую,
що третюю — вродливую,
четвертую — щасливую.

Живіть, ростіть