Леонід Куліш-Зіньків

«Дурниці викинь з голови», —
До сина батько мовив строго.
А той злякався: «Що ж це ви?..
Там не залишиться нічого!»

— Мене жінка величає
Ім’ям дерев’яним.
— Як це, куме, бути має?
— Поясню, Дем’яне.
Коли мав я років тридцять,
Говорила Люба,
Що стрункий я і здоровий —
Подібний до

Гарний віник у кота,
Котик хату підміта.
Вимів мурчик дві смітини,
Потім ще півсоломини
І, нарешті, біля діжки
Переляканих три мишки.

З неба дощик
Капки-капки.
Миє білий котик
Лапки.
Взує босоніжки —
В гості йде
До мишки.

Мама сварить доню-мишку:
— Ти псуєш навіщо книжку?
— Я з малюнка, — каже та, —
Хочу вигризти кота.

Чути мишки голосок:
— А я знайшла колосок.
Завтра знахідку таку
Змолочу я на току.
Післязавтра у млині
Змелють зерна ці мені.
Знов до нірки поспішу,
Швидко тісто

Зібрався до Африки
Білий ведмідь.
— Я хочу Гвінею
Побачить, — бурчить.
Бувайте здорові, —
Сказав на ходу.—
Сьогодні я пішки
В Гвінею піду.
Сміялись з

В переповнений трамвай
Ледве втиснувсь сірий зай.

На зупинку коли біг,
Гаманця згубити встиг.

Ой, біда! Біда яка!
Іде заєць без квитка.

Бідний зайчик оком

Як прокинувся Дениско,
Дивувавсь на чому світ:
Полуниць червоних миску
Назбирав для нього дід.
Пиріжком вгощає ненька,
Татко — вгору підійма,
Бабця — ніби

Годував я півника
У дворі.
Гарно так з когутиком
Говорив.
Дав йому я житечка
Ще й води,
Щоб мене він раночком
Розбудив:
— Ку-ку-рік, Івасику!
Встати

Півник півника питає:
— Чи вже, когуте, світає?
Час школяриків будити,
Хай ідуть до школи діти.

Грицик, може, й не хотів
Розсмішити двох китів.
Та писати так спішив,
Що насправді розсмішив.
— У вівторок, — нам казав, —
Про кота диктант писав:
«Є у мене чорний кит

Маю я букварика —
Книжку золоту.
В школу я з буквариком
Перший раз піду.
Подивись, зориночко, —
Братику скажу, —
Що я, україночка,
Скоро напишу.

Гляну у віконечко —
Теплий день який!
На городі соняшник –
Жовті пелюстки.
З неба сипле сонечко
Пелюстки-дива,
Головою соняшник
Радісно кива.

У Володі на городі
Танцювали кавуни.
Гарно в диво-хороводі
Веселилися вони.
Відірвалось од гудиння,
Мабуть, шість чи вісім пар
Їх забрала господиня
І повезла на

Над рідними оселями
Летіли невеселими.
— Курли! — кричали Павлику
Журавлики, журавлики.
Додому поверталися —
До сонця посміхалися.
І знов були веселими
Веселики,

Сніг чорніє на горбі,
А веселе сонце
Кида зайчики тобі
В голубе віконце.
Чую березня в саду
Перші ніжні кроки.
В полі вруну молоду
Перший дощик кропить.
Між снігів

Там за полем біля річки,
На засніженій горі,
Морозець фарбує щічки
Галасливій дітворі.
До зеленої смерічки
Погомонюють вітри:
— Ну й бо щічки-полунички,
Хоч на блюдечка

Гарна баба снігова,
В баби біла голова.
Очі — дві вуглинки,
Носик — із морквинки.
Та цікаво для малечі —
Нащо торба через плечі?
Просто так. Зима мине,
Сонце вигляне

На калині снігурі
Зранку частувались.
Червоніли у дворі
Й зовсім не боялись,
Що Оленка і Тарас,
Олечка й Маринка
Гомоніли: «Це для вас
Ягідки-жаринки.
Як зустрінете