Леонід Куліш-Зіньків

Як прокинувся Дениско,
Дивувавсь на чому світ:
Полуниць червоних миску
Назбирав для нього дід.
Пиріжком вгощає ненька,
Татко — вгору підійма,
Бабця — ніби

Півник півника питає:
— Чи вже, когуте, світає?
Час школяриків будити,
Хай ідуть до школи діти.

За обідом батько кинув
Спокійно і тихо:
— Як не будеш вчитись, сину,
Буде тобі лихо.
Залишишся телят пасти,
А то гірше того,
Дадуть тобі у колгоспі
Трактора

— Син на кого,
Зою, вчиться?
За цікавість цю пробач!..
Відказала молодиця:
— Він у нас перекладач.
— Що ж, схиляюсь я до думки,
Що освіта — не біда.
Бач, як гарно сало в

Піднімає тітка руку,
Тобто «голосує»,
Та ніхто її не бачить
Й голосу не чує.
Гарну дівчину на личко
«Волга» підхопила,
А чорнява молодичка
В «Запорожець»

Навчав синка свого Юхим,
На світі як йому прожити:
— Вмій віднімать та знай ще, з ким
Те віднімання поділити.

Цілий ранок
Наша Майя
Чобітки свої
Взуває.
А вони
Противляться —
В різні боки
Дивляться.
І крокують
Несміливо,
Лівий —
Вправо,
Правий —
Вліво.

Над рідними оселями
Летіли невеселими.
— Курли! — кричали Павлику
Журавлики, журавлики.
Додому поверталися —
До сонця посміхалися.
І знов були веселими
Веселики,

В переповнений трамвай
Ледве втиснувсь сірий зай.

На зупинку коли біг,
Гаманця згубити встиг.

Ой, біда! Біда яка!
Іде заєць без квитка.

Бідний зайчик оком

— Послухай-но, — зупинила
Орися Секлету, —
Ти читала, кумо мила,
Обласну газету?
Там не тільки написано,
А й рецепта дано,
Що робить, як молодиці
З мужиком

За обідом говорила
Жінка чоловіку:
— Хіба правда, що живу я
З тобою піввіку?
Доводила, аж синіла
Впертому Мартину,
Що живуть вони у купі
Рівно половину.
А той руки

Запитує Одарка у Марини:
— Чи падають уже ті кляті ціни?
Тремтять у тої пальці не руці:
— Ні, падають нещасні продавці.

Ось поміряв пульс Дем’яну
Лікар молодий.
Каже: — Зовсім непогано,
Щоб такий завжди…
Дід на нього оком косить:
— Щоб ти, — каже, — щез,
Бери ліву руку, — просить, —
Права

Проводжала мама доню
Аж в Приморський край.
— Женихами, — каже, — Тоню,
Не перебирай.
Не гордися без причини,
Кирпи не неси,
Гарний трапиться хлопчина —
Так сюди

Навідалась до Павла
Донечка Мелашка.
Дуже пишною була
Вся в блискучих бляшках.
Хтось Меласею назвав —
Ледь не знесла двері:
— Хто, — питає, — право дав? —
Називайте

У Володі на городі
Танцювали кавуни.
Гарно в диво-хороводі
Веселилися вони.
Відірвалось од гудиння,
Мабуть, шість чи вісім пар
Їх забрала господиня
І повезла на

В поліклініці блукали
Зранку молодички.
І потрібні їм шукали
На дверях таблички.
Бачать: «Бондар» написано,
Без ініціалів.
Постояли, подивились
Й подалися далі.
—

Депутат звітувався сьогодні,
Говорив до людей — будь здоров:
— Вже потроху виходим з безодні…
Сипав цифрами знов і знов.
— Значно краще ми будемо жити,
Це побачите, люди,

Петя з армії приїхав
У своє село.
Стільки радості і втіхи
Для батьків було.
Через тиждень якось мати
Синочка пита:
— Чи не міг ти написати
Нам хоч півлиста?
— Не

Гарний віник у кота,
Котик хату підміта.
Вимів мурчик дві смітини,
Потім ще півсоломини
І, нарешті, біля діжки
Переляканих три мишки.