Леонід Куліш-Зіньків

— Мій уже не п’є в дві зміни,
Тільки кожен день в ходу,
Йде дивитися на ціни,
Щоб впіймать собі балду.
Зиркне бідний на «Смирнову»,
Кине оком на коньяк,
Зареве, немов

Вже нема у нас артілі
Колишньої нині,
Поділили до неділі
Її по частині.
Дві машини дісталося
Голові при тому,
Повіз трактора й сівалку
Агроном додому.
Бухгалтеру

— Кажуть люди, — на Миколу
Батько розкричався, —
Що ти вчора, як ніколи,
Хлопче, нализався?!
Послухати тільки треба
Сусідки балачку,
Як це ти поперед себе
Підштовхував

Приїхала доня Оля
З чорним дитинчам.
Батько ледь не збожеволів,
Так ото кричав.
— Звідки? Що за жарти вражі? —
Бубонів под ніс.
— Це з Африки, — доня каже, —
Лелека

Ще з далеку до монтера
Тітка голосно кричить:
— Чого радіо, холеро,
Третій день уже мовчить?
Той її на мушку брати:
— Вибач, трохи переб’ю,
То зібрались депутати
Знов

— У твоєму комп’ютері, —
Каже хлопцю тато, —
Перебоїв, — пальцем крутить, —
Надто вже багато.
Бідолаха подивився
На батька і маму
І промимрив: — Якісь дурні
Заклали

Проводжала мама доню
Аж в Приморський край.
— Женихами, — каже, — Тоню,
Не перебирай.
Не гордися без причини,
Кирпи не неси,
Гарний трапиться хлопчина —
Так сюди

Навчав синка свого Юхим,
На світі як йому прожити:
— Вмій віднімать та знай ще, з ким
Те віднімання поділити.

Якось мати дісталася
До рідної доні.
— У якому ви їхали, —
Питає, — вагоні?
— А хіба мені те знати? —
Говорить старенька.
— У купейному, напевно,
Мандрували,

«Дурниці викинь з голови», —
До сина батько мовив строго.
А той злякався: «Що ж це ви?..
Там не залишиться нічого!»

— Схуд, осунувся, Матвію.
Що? Поганим був курорт?
— Тільки сексотерапія,
Більш нічого, хай їй чорт.

Закопала бутля Христя,
А потім до сина:
— Не підходь до того місця,
Бо там — страшна міна.
Подзвонимо після свята
Ми до військкомату
І попросимо забрати
Залізяку

Захотілось Тоні
Телевізор «Соні».
Потім для Наталії
Чобітки з Італії.
Плеєра Данилу,
Татові — в могилу.

У кожного своя проблема
Гостріша гострого ножа.
Як вижити — вона в Артема,
Нажитись як — у Тимоша.

Ось поміряв пульс Дем’яну
Лікар молодий.
Каже: — Зовсім непогано,
Щоб такий завжди…
Дід на нього оком косить:
— Щоб ти, — каже, — щез,
Бери ліву руку, — просить, —
Права

Піднімає тітка руку,
Тобто «голосує»,
Та ніхто її не бачить
Й голосу не чує.
Гарну дівчину на личко
«Волга» підхопила,
А чорнява молодичка
В «Запорожець»

— Твій Іван хильнути чарку
У буфет іде.
То чого, скажи Одарко,
Ще й мого веде?
Здивувалась молодиця:
— Як оце чому?
Чи не знаєш, що без Гриця
Горенько йому?
Тут

— Щось робити з сином треба, —
Петру жінка каже, —
Повідомили із школи —
Розпустилось враже…
Веде себе на уроках, —
Резюмує мати, —
Як, буває, на сесії
Наші депутати.

Стала ранком
Я на ґанок
І сказала:
— Добрий ранок!
Сонцю, полю
І травичці,
Добрим людям,
Тихій річці…
Добрий ранок,
Світе мій,
Мирний, чистий,

Цап капусту посадив,
Біля неї день ходив.
Думу дума білий цап:
— А як хтось капусту — хап?! —
Не дає спокою думка:
А як зайчик просто схрумка?
Чи залізуть восени
До