Леонід Куліш-Зіньків

Зібрався до Африки
Білий ведмідь.
— Я хочу Гвінею
Побачить, — бурчить.
Бувайте здорові, —
Сказав на ходу.—
Сьогодні я пішки
В Гвінею піду.
Сміялись з

Закопала бутля Христя,
А потім до сина:
— Не підходь до того місця,
Бо там — страшна міна.
Подзвонимо після свята
Ми до військкомату
І попросимо забрати
Залізяку

Захотілось Тоні
Телевізор «Соні».
Потім для Наталії
Чобітки з Італії.
Плеєра Данилу,
Татові — в могилу.

На калині снігурі
Зранку частувались.
Червоніли у дворі
Й зовсім не боялись,
Що Оленка і Тарас,
Олечка й Маринка
Гомоніли: «Це для вас
Ягідки-жаринки.
Як зустрінете

Приїхала доня Оля
З чорним дитинчам.
Батько ледь не збожеволів,
Так ото кричав.
— Звідки? Що за жарти вражі? —
Бубонів под ніс.
— Це з Африки, — доня каже, —
Лелека

Що твердолобий —
То пусте,
Та пробивний який
Зате!

Мама Дмитрику малому
Завдання дає:
— Біжи, синку, до буфету —
Глянь, чи батько п’є.
Від буфету той до хати
Радісно біжить:
— Вже не п’є, матусю, тато —
Він уже лежить!

По діброві ходить осінь,
Олівці з собою носить
І фарбує в жовтий колір
Клени, липи і тополі.
Я гукаю: — Люба осінь,
А скажи, чому ще й досі
У садку ялинка в мене
Не

У Мусія,
У плаксія,
Сорок сім
Сльозин
На віях.
Тридцять
Дев’ять
На лиці
І тринадцять
На руці.
Скільки треба,
Скаже хто,
Щоб сльозин
Було аж

— Чи ти, Пилипе, розум втратив,
Казав сусідові Денис, —
Вже другий телевізор в хату
Не знати для чого приніс?
Пилип біду свою розказує:
— Та я ж без двох, немов без

Дядько був собі нічого
Мій сусіда Никодим.
Тільки що зробилось з нього,
Тільки що стряслося з ним?
Зник живіт. Опали щоки.
Йде поволі на базар.
І штани його

Каже баба на картоплі
Дідові Мефодію:
— Давай в шоу побавимось
«Відгадай мелодію».
Викопаю цю ділянку
За сім днів, клянуся.
— А я за шість, якщо гарно
За неї

— Прийшла до ринкових відносин
Уся Європа, — каже Тит, —
А я не йду. Куди я босим
Піду без кирзових чобіт?

— Скажіть, Марино,
Ваша Алла
Онука вам
Подарувала?
— Ну, що на це
Сказать мені?
Онука — так,
А зятя — ні!

Подивилась у вікно —
Лишенько!
Не цвіла вже так давно
Вишенька.
Цвіт, а листячка нема —
Десь сховалось?
— Ні, це з вишеньки зима
Насміялась.

Маю я букварика —
Книжку золоту.
В школу я з буквариком
Перший раз піду.
Подивись, зориночко, —
Братику скажу, —
Що я, україночка,
Скоро напишу.

Чути мишки голосок:
— А я знайшла колосок.
Завтра знахідку таку
Змолочу я на току.
Післязавтра у млині
Змелють зерна ці мені.
Знов до нірки поспішу,
Швидко тісто

Почухала Ганна лоба:
— Боженьку мій, Боже! —
Казав лікар: «Від хвороби
П’явка допоможе…»
Вже таким спеціалістам
Я не вірю нині.
З’їла п явок тих зо триста,
Й досі коле в

Ще з далеку до монтера
Тітка голосно кричить:
— Чого радіо, холеро,
Третій день уже мовчить?
Той її на мушку брати:
— Вибач, трохи переб’ю,
То зібрались депутати
Знов

— Іду на пенсію, —
Сказав старий Панас.
А діти в крик:
«Бери з собою й нас!»