Леонід Куліш-Зіньків

Січень в січні аж сичав:
– Я морозити почав,
– У неділю й серед будня
– Холодніший брат Грудня.
– Варто тільки розізлиться,
– То залізу й в рукавиці,
– І під теплий твій

Пройшов Травень
Серед трав,
Травинку кожну
В руку брав.
Трава зелена,
Травень теплий,
Нехай косар
Вже косу клепле.

Загляда у шибку
Вечір Бородатий знов.
Присипати він малечу
Через сад прийшов.
З-під кожуха гарну казку
Тихо дістає.
Тата сила й мами ласка
В добрій казці є.

Мишеняті
Мишка-мати
Каже:— Доню,
Вчись читати,
Бо тобі уже
Пора
Братися за букваря.—
Розгортає
Мишка книжку,
Щось пищить
До себе нишком.
Раптом

— Як музики вдарять скоро, —
Коля чує від Кузьми, —
Затанцюємо «сім сорок»
З молодичками і ми.
Аж скипів тоді Микола:
— Що ти вигадав ото?
Я не вилізу з-за столу,
Як не

Відцвіли дерева пишні
У зеленому саду,
Я до Червня вже по вишні
Із сестричкою іду.
Ми гукаємо до нені:
– Ой, які ж вони смачні! –
Сипле Червень їх у жмені
І сестричці,

Десь сховався Листопад
І не скоро буде.
Завітав до нас у сад
Молоденький Грудень.
– Стало біло у дворі,
Подивись, мій синку,
Прилетіли снігурі
На твою калинку.
Не

Покотилось сонечко
За лісок,
Замовкає пташечки
Голосок.
Стала темна ніченька
На поріг.
Розстелив я ліжечко
Й спати ліг.

Підем в ліс у вересні
Залюбки,
Де в шовковім вересі
Є грибки.
Білка під ліщиною
Стриб та стриб –
Знову під ялиною
Білий гриб.
Маслючків малесеньких
Хоч

Подививсь Петро на жінку,
Й раптом злість його взяла:
– Не така ти, “половинко”,
Як колись ото була.
А була, неначе вишня,
Що весною розцвіла,
Ніби сукня гарна й

Марта Хіврю зустрічає
й забігає наперед.
– Чула? Кажуть, Ольга має
Вже цукровий діабет?
– Не дивуйся цій пролазі.
Вража має всюди блат.
Треться кум її на базі –
А на

Промовив слідчий до Миколи:
– Останні це мої слова,
Як не признаєтесь – поголим
Вас вдруге лезами «Нева».
Той зразу пада на коліна,
Бо бачить – виходу нема:
– Пишіть, –

На щура зерно списали
Ревізор з комірником.
Теє діло обмивали
Недешевим коньяком.
Тиснув руку ревізору
Гнат розчулений до сліз,
А безвинний щур в коморі
Спересердя акта

М’ячиком козлик
Погратись не встиг —
М’ячик потрапив
Малому на ріг.

М’ячик присвиснув
І засичав —
А козлик злякався
І з двору помчав.

По дорозі до зубного
Олексій ковтнув спиртного,
В бійку незабаром встряв,
Потім зуби позбирав
І поплентався до хати –
Не було чого вже рвати.

Жовте поле, жовтий ліс,
На деревах жовтий лист.
Усе жовте навкруги,
Навіть річки береги,
Бо у осені в руці
Тільки жовті олівці.

По засніженій дорозі,
Понад полем за селом,
Їхав Березень на возі –
В полудрабках віз тепло.
День-дзень-дзень! –
Дзвіночки чути.
Все: скінчилася зима,
Втік далеко

Серпень просить коваля:
– Серп потрібний, діду,
Бо достигли на полях
Пшениці і жито.
Золотіють в колосках
Ген за небокраєм,
Стануть в маминих руках
Чудо-короваєм.

Горобець повіз у млин
Двадцять вісім штук зернин,
їхав полем, їхав лугом,
їхав день і їхав другий.
Стрибунець замість коня
двійко раків поганяв.
Зліз із воза, поруч

На святі, на козацькому
Танцює гопака
З вусами дуже хвацькими
Іван Деримука.
Гей, свято вже веселе це.
Віками хай живе,
Іван то каруселиться,
То лебедем пливе.
Співа