Леонід Куліш-Зіньків

Січень в січні аж сичав:
– Я морозити почав,
– У неділю й серед будня
– Холодніший брат Грудня.
– Варто тільки розізлиться,
– То залізу й в рукавиці,
– І під теплий твій

Пройшов Травень
Серед трав,
Травинку кожну
В руку брав.
Трава зелена,
Травень теплий,
Нехай косар
Вже косу клепле.

Загляда у шибку
Вечір Бородатий знов.
Присипати він малечу
Через сад прийшов.
З-під кожуха гарну казку
Тихо дістає.
Тата сила й мами ласка
В добрій казці є.

До лікаря звертається
Партократ колишній:
– Життя, мабуть, кінчається
– Став я нікудишнім.
Зовсім настрою немає,
Не до сну і їжі,
Всередині, відчуваю,
Мене чортом

Мерзлі ягоди-жаринки
Посміхалися з калинки
Снігурі посеред віт
Влаштувались на обід.

На доріжку
Невпопад
Кида листя
Листопад.
Стелить землю
Рудим листом,
Бо зима
Уже
за містом.

Світить сонце,
Пахнуть квіти,
Зелен-трави у росі.
– Добрий ранок,
Любий Квітень! –
Ми гукаємо усі.

У словник уже півдня
Заглядало хлопченя,
Й не знайшло у ньому слів,
Що татусь на маму плів.

* * *

Олівець був тільки й ручка,
Й гарно вчилась діда внучка.
З

Біля озера щодня
Бавить жаба жабеня
Обіймає лапкою,
Називає жабкою.

Колись і тепер

Колись цікавились красою,
Сьогодні – тільки ковбасою.

* * *

Будьте обережні

Якщо ви не мали інфаркту –
На ціни

Спали в хатці два шпачки,
Шпачкам снились черв’ячки.
Черв’ячки наснилися —
Дзьобики розкрилися.

Тепло вдягнутий і взутий
Ходить-бродить місяць Лютий.
Борода, мов білий сніг,
Ще й кожух овечий.
Скрізь лунає щирий сміх
Нашої малечі:
– Діду, діду, ви куди
Разом з

Горобець повіз у млин
Двадцять вісім штук зернин,
їхав полем, їхав лугом,
їхав день і їхав другий.
Стрибунець замість коня
двійко раків поганяв.
Зліз із воза, поруч

Зарплати третій рік не маю,
Коли отримаю не знаю.
Зате відзнаку буду мати —
Медаль «За працю без зарплати».

Липень запитав у липи:
– Чи до тебе бджоли липли?
– Липли, – каже, – і гули,
Меду стільки вже взяли,
Буде взимку для малечі
І на ранок, і на вечір.

Походжає пава юна,
Мамо моя рідна, —
В неї кофта з Камеруна,
А спідниця з Відня.
— От цікаво, — тут сказала
Мотря до Одарки, —
Що вона за це давала —
Долари чи

Рада тітка Немидора:
Стільки років не було,
Та приїхали учора
Три племінники в село.
На столі вже місця мало,
В скрути час така краса, —
Пампушки, копчене сало,
Холодець

Поскородив Опанас
Бабі Мотрі грядку.
Розв’язує стара вузлик
Дістає десятку.
Той руками замахав: –
Це облиште, годі,
Ковтьвертована валюта
Тепер, бабо, в моді.

Внук приїхав з друганом
До бабусі Варки.
Пригощала їх вином,
Не жаліла шкварки.
Зарізала гусака
І останню гуску.
– Смакота, диви, яка, –
Хвалять ті закуску.
Погуляли

Бригадир Петренко Яків
Заявляє: «Втрат ніяких.
Сіяв тонну, і тепер
Урожай центнер в центнер!»