Леонід Куліш-Зіньків

Січень в січні аж сичав:
– Я морозити почав,
– У неділю й серед будня
– Холодніший брат Грудня.
– Варто тільки розізлиться,
– То залізу й в рукавиці,
– І під теплий твій

Пройшов Травень
Серед трав,
Травинку кожну
В руку брав.
Трава зелена,
Травень теплий,
Нехай косар
Вже косу клепле.

Загляда у шибку
Вечір Бородатий знов.
Присипати він малечу
Через сад прийшов.
З-під кожуха гарну казку
Тихо дістає.
Тата сила й мами ласка
В добрій казці є.

Внук приїхав з друганом
До бабусі Варки.
Пригощала їх вином,
Не жаліла шкварки.
Зарізала гусака
І останню гуску.
– Смакота, диви, яка, –
Хвалять ті закуску.
Погуляли

Походжає пава юна,
Мамо моя рідна, —
В неї кофта з Камеруна,
А спідниця з Відня.
— От цікаво, — тут сказала
Мотря до Одарки, —
Що вона за це давала —
Долари чи

Світить сонце,
Пахнуть квіти,
Зелен-трави у росі.
– Добрий ранок,
Любий Квітень! –
Ми гукаємо усі.

Зарплати третій рік не маю,
Коли отримаю не знаю.
Зате відзнаку буду мати —
Медаль «За працю без зарплати».

По засніженій дорозі,
Понад полем за селом,
Їхав Березень на возі –
В полудрабках віз тепло.
День-дзень-дзень! –
Дзвіночки чути.
Все: скінчилася зима,
Втік далеко

До лікаря звертається
Партократ колишній:
– Життя, мабуть, кінчається
– Став я нікудишнім.
Зовсім настрою немає,
Не до сну і їжі,
Всередині, відчуваю,
Мене чортом

Подививсь Петро на жінку,
Й раптом злість його взяла:
– Не така ти, “половинко”,
Як колись ото була.
А була, неначе вишня,
Що весною розцвіла,
Ніби сукня гарна й

Мишеняті
Мишка-мати
Каже:— Доню,
Вчись читати,
Бо тобі уже
Пора
Братися за букваря.—
Розгортає
Мишка книжку,
Щось пищить
До себе нишком.
Раптом

Тепло вдягнутий і взутий
Ходить-бродить місяць Лютий.
Борода, мов білий сніг,
Ще й кожух овечий.
Скрізь лунає щирий сміх
Нашої малечі:
– Діду, діду, ви куди
Разом з

Жовте поле, жовтий ліс,
На деревах жовтий лист.
Усе жовте навкруги,
Навіть річки береги,
Бо у осені в руці
Тільки жовті олівці.

У словник уже півдня
Заглядало хлопченя,
Й не знайшло у ньому слів,
Що татусь на маму плів.

* * *

Олівець був тільки й ручка,
Й гарно вчилась діда внучка.
З

По дорозі до зубного
Олексій ковтнув спиртного,
В бійку незабаром встряв,
Потім зуби позбирав
І поплентався до хати –
Не було чого вже рвати.

На щура зерно списали
Ревізор з комірником.
Теє діло обмивали
Недешевим коньяком.
Тиснув руку ревізору
Гнат розчулений до сліз,
А безвинний щур в коморі
Спересердя акта

Жук рогатий
Налякав
Під хлівцем
Сердите Гав.
Мало ще
Було йому —
Зачіпав Рябеньке Му.
Волохате Біле Ме
Вже давно Втекло саме.
Зажурився
Жук рогатий,
Бо

Горобець повіз у млин
Двадцять вісім штук зернин,
їхав полем, їхав лугом,
їхав день і їхав другий.
Стрибунець замість коня
двійко раків поганяв.
Зліз із воза, поруч

Зустрівся я оце з Мироном.
Квартира — шик. Кришталь. Вино.
Машина. Дача. Став бароном,
Хоч був у школі бараном.

На доріжку
Невпопад
Кида листя
Листопад.
Стелить землю
Рудим листом,
Бо зима
Уже
за містом.