Леонід Глібов

Веселий господар Дем’ян
Любив гостей на бесіду скликати.
Він був багатший від усіх селян,
Всього доволі мав, було чим шанувати.
Вподобався йому найбільше Клим,
Земляк хороший,

На небі ніч, і всюди ніч чорніє,
І місяць десь в далекім небі спить…
Чого ж квилить душа і серце мліє?
І ніч мовчить, і все кругом мовчить.

Не знає ніч, що діялось учора,
Не

Ой лишенько, бабусенько,
Серденько болить!
Навчіть мене, голубонько,
Що йому робить?
Куди гляну — серце в’яне:
Красен божий світ,
Бринять всюди паняночки,
Як королів

Все говорят, что бледен я,
          Что скоро постарел,
Что прежней нет веселости,
          Что ус мой поседел.

Да, я старик не вовремя…
          Уж все мое

Хтось Мухам набрехав,
Що на чужині краще жити,
Що слід усім туди летіти,
Хто щастя тут не мав.
Наслухались дві Мухи того дива
(Про се найбільше Чміль гудів).
— Тут,—

Колись давно і десь далеко
Один ледаченький козак
Весь вік прожив, як кажуть, легко,
Бо добре жити так.
Аж і йому поталанило,

Між людьми, як пташка, в’ється,
У людей і їсть, і п’є;
Ходить старець, просить, гнеться,
А у неї всюди є.

1891 рік

«Я таке, що всякий знає,
Бо на мене світ увесь
Ласо дуже поглядає», —
Обізвався хтось і десь.
«Кращі, може, є від тебе, —

«Глянь на мене, вітрику, чи гарно
               прибралась?
Рано до схід сонечка росою вмивалась,
Є у мене листячко, пахучії квіти,
Чому ж

Ночь успокоила мир утомленный,
Звезды мерцают над спящей землей,
Крадется по небу месяц бессонный,
Вечный дозорец интриги ночной.

1876 рік

Волга, Волга-река,
Ты быстра, широка,
Я люблю твои песни родные!
Ты напомнила мне
О родной стороне,
Ты напомнила дни молодые.

И, как волны твои,
Дни летели мои,
И,

Цветочек мой, бесценный, ненаглядный!
Ты цвел среди родных и милых мне полей!
И я люблю, страдалец безотрадный,
Воспоминать с тобой о родине моей.

В прощальный час, с горючею

Колись я нудилось
У срібнім кайдані;
Розбила неволю
Чубатая пані,
А я на Вкраїну
Тихенько нищечком…
Колись

Сидить хитра баба аж на версі граба.
«Ой не злізу з граба! — дурить діток баба. —
Вловіть мені тую курочку рябую,
А я подарую грушку

Добрая Муза у мене одна.
Знаєте, діти, що шепче вона,
Вірна, прихильна і давня дружина?
«Отчину жалуй, вважай на добро;
На тобі,

Таку брехеньку мелють нам:
Е всюди щастя — тут і там,
Та де шукати — не вгадаю;
Я і на ярмарку питав —
Ніхто по правді не

Ясне сонечко, втомившись,
Спустилось за гори.
Ніч надворі, небо всюди
Уквітчали зорі.
Із дуброви місяць повний
Пишно випливає;
У вишневому садочку
Соловей

Лес хоть крадет, но в тени —
     Вразумительно;
Поле видит,— а ни-ни, —
     Поучительно.
«Ничто не вечно под луною», —
     Сказал один мудрец.
«Не церемонься, мол, с

Турбується наш невсипущий світ;
І день і ніч і йдуть, і їдуть люде,
Нагадують про слово давніх літ:
Те бачили — побачимо, що буде.

Сказать би їм: було і поплило,
Коли і що

Месяц ясный, месяц чудный,
Для чего ты светишь мне?
Я не там, где сердцу легко,
Я в далекой стороне.

Были ночи, было время,
Я любил тебя встречать,
Напролет всю ночь