Леонід Глібов

— Куди се ти, кумасенько, біжиш?
Даєш, неначе з ляку, драла, —
Гука Ховрах, — ні на що не глядиш,
Мене б то й не пізнала!
— Ох, голубе! — Лисиця застогнала, —
Бодай би вже й

У тихому гаю Лисичка щастя мала,
Як у своїм добрі, жила, гуляла;
Ніхто її там не лякав,
І вдень, і ввечері там соловей співав,
І пташки пурхали, зозуленька кувала;
Скрізь

Старенька Миша горювала:
Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…
Діток нема: були колись —
Теперечки по світу розбрелись, —

Лев уминав за сніданням ягня.
Побіля його в’їдливе щеня
Вертиться та й вертиться, —
Все моститься, щоб поживиться.
От якось-то й одважилось вхопить
Шматок м’ясця, щоб не