Іван Низовий

Мов не було тієї ночі,
Коли із неба всі зірки
В твої бездонні й сонні очі
Упали. Спогадом гірким
Живе Ірпінь, і не чекає,
І вже не вірить, що – була…

Тулюсь холодними

Нічого не болить –
І то вже слава Богу,
Що тіло не болить.
А що болить душа –
Забудемо в цей день,
Всім болям відкоша
Дамо,
Адже на це
Ще маємо спромогу!

Який

Ми й нині щедрі,
Як були,
Без міри і без меж:
І флот, і море віддали,
І Севастополь теж.
І Крим невдовзі віддамо
(Нічого нам не жаль!) –
На нього ж ласиться,

Я з твоїх заграбистих лабетів
Вирвуся за будь-яку там ціну!
Любиш ти прикоськувать поетів
Непіддатливо опозиційних.

Зачекай, горбата, за порогом,
На слабкіших насилай

Моя чара по вінця налита.
Чи-то аква, чи-то оковита…
Щоб до денця її осушити,
необхідно ще трохи пожити
на цім світі – дарма, що втомився,
все ж до несхочу ще не

Пощерблена плита –
Каррарський білий мармур:
«Тут спочива…
…в сімнадцять юних літ…»
Та кілька лип,
Яким по триста з лишком,
Та наречена вічна за ставком –
Квітуча

Мов через мінне поле,
Йду по останніх днях…

Спасибі ж тобі, доле,
Хоч за Чумацький Шлях!

Не чую під ногами
Твердого опертя,
Зате не йду кругами
До фінішу

1
В тиші тиш між берегами
В комишах не спить вода –
Невгамовний мовний гамір
Плесо річки розгойдав,
Розплескав її,
Червону
Від палаючих вогнів,
Тиху

Не з похмілля болить голова –
Від високого тиску.

Цілу ніч я мережив красиві слова
І не маю від того ніякого зиску.
Не друкують поетів. Нехай помира
Найдревніше мистецтво

Провідниками нації стають
поети провідні –
лірична нація
квітуча і колюча мов акація
(доречна гречна ця алітерація)
виплакує в піснях свою майбуть
поети отаманами стають

Коли брехня відлине від підніжжя
Тарасового пам’ятника,
Й сонце
Осушить лицемірні сльозосоплі
На вічному граніті,
Я тихенько
Прийду до нього
І закам’янію
В мовчанні

Любилися – ночей не рахували.
Прощалися – і жодної сльози.
Земля не провалилася. Не впали
На землю небеса під час грози.

Роки минали – зерна виминали
З тугого золотого

О як я втомився! Лягти б горілиць
на теплу річкову хвилю…
Здається, у затінку птиць
свій недуг я пересилю.

А ні, то порину в м’яку голубінь,
наповнивши небом зіниці.
І

Любили девушки и нас
на всем союзном сверхпространстве,
где мужики зверели в пьянстве
и не имели прозапас
похмельной трешки…
Всюду мы
широким пользовались спросом,
не

Не второпав – потрапив туди,
де одні остолопи
мітингують,
не чують себе,
як завжди,
на узбіччі шляху до Європи.

Втратив чуба й позбувсь бороди,
кинув копані в полі

Вже й свої-найсвоїші своїх обдурили
і чужим-найчужішим, взяли, продали –
провалились крізь землю козацькі могили,
бо ж стояти на вічній ганьбі не змогли!

Вже на голому полі –

Сиве плесо –
Ні сплеску –
Сула край села
Посумніла при місяці.
Сонність осіння
Заспокоєних сосон.
Перевеслом Сула
Пов’язала село.
Зорі ніч пересіяла
З

Полковник Ніс
(ім’я таке чи псевдо?)
вчинив логічно:
потайні ворота
відкрив до міста
не братам – катам…

Посунула орда зусюд,
і все до
Батурина!
Орді чинити

Переписуймо
Перебріхану
Переяславську злуку-муку,
Із гріхами всіма
Й огріхами,
Що були ворогам на руку.
Хай полковницька знать
І сотницька,
Пригадавши всі підлі

Переклад з Георгі Джагарова

Земля моя з долоню…
Ти одна
Мені потрібна,
І завжди – зі мною.
Горджусь твоєю кров’ю вогняною,
І гордість ця, мов гори,