Ігор Січовик

– Помідоре, ти не хворий –
Весь зелений і змарнів?..
– Ні, – промовив помідор нам
І чомусь почервонів.

На городі, наче пан
походжає баклажан.
Запитали його дині:
– І чому ви, дядьку сині?
Може, ви замерзли влітку?
Баклажан сказав сусідкам:
– Не страшні тепер мені
ані

Линуть в морі кораблі,
А над ними – журавлі.
Тратять сили чималі,
Прокладаючи в імлі
Шлях до рідної землі.

Найбільша ріка України
До моря крізь Київ пливе.
Не зникне вона, не загине,
Допоки народ мій живе.

— Що там людині треба:
Трохи землі і неба…
— А ще, — хтось додав із досади, —
Хоч би якоїсь посади…

Зима. І як тут не радіти –
Її давно чекають діти.
І я спішу з морозом, снігом,
Переробляю воду в кригу.
Під снігом спить промерзле груддя,
Воно збирає силу в груддях.
У

В райдуги-веселки
Є сини веселики.
У них барви-скарби,
З яких творять фарби.

– Я не вірив, Таню, досі,
Що ти в мене боягузка,
Доки вчора не побачив,
Як втікала ти від гуски.
– Ви, напевне, тату, добре
Роздивитися не встигли…
З тою гускою учора

Вкладаючи доню спати,
Сказала тихенько мати:
– Пошвидше, Оксанко, засни,
Побачиш солодкі сни…
Озвалась Оксанка: – Ой рідна!
Щось довго тих снів не видно!
І додала

На городі диня
пожовтіла.
Галя дуже дині
захотіла.
Принесла додому,
з’їла стиглу диню,
позбирала Галя
в хусточку насіння,
щоб у землю кинуть
знову

На бабусинім городі
Недалечко від криниці
До обіду Гриць сьогодні
Їв улюблені суниці.
А як мама вийшла з хати
І поглянула на Гриця,
Не могла його впізнати:
Хлопчик був,

В сінях у куточку
Щось лежить клубочком
З вигнутою спиною‚
Вкритою щетиною.
Я відгадую півдня:
Що це – щітка чи щеня?

Двадцять років без перерви
Лікував я власні нерви.
Біля мене через нерви
Лікарі, як мухи, мерли.

Я – завершальний місяць літа.
Мені в цей час – не заважай.
Не можу й хвильки відпочити –
Спішу зібрати урожай.
Колись жита серпом косили,
Від того й Серпнем звуть

Діти завжди бачать
Кольорові сни:
Навесні зелені,
Жовті – восени.

– Лисичко, лисичко,
Де була цілу нічку?
– Я була у півника,
Півника-іменинника…
– А що в тебе у мішку?
– Кукуріку!

Всюди кричать афіші:
Цирк! Виступають миші!
Купуйте квитки скоріше!”
Ми в цирк подалися раніше,
Та в залу ніяк не пройти:
Квитки розібрали… коти.

Все у зелені довкола:
Пасовище і поле.
Мчать струмочки до ріки,
Ліплять гнізда ластівки.
І в сороки новина,
Сповіщає всіх вона:
Наближається ВЕСНА!

Маленького песика тато
Вартує подвір’я і хату.
Всю ніч йому син помагав,
Як тато вигукував:
– Гав!
Гав!
Гав!

Ходить лісом їжачок,
За плечима – рюкзачок.
Він збира грибочки,
Висипає в бочку,
Солить їх на зиму
І ласує ними.