Ігор Січовик

В зеленім лісі побував
Якийсь художник – і поволі
Дерева перефарбував
У золотисто-жовтий колір.
– Ти хто такий? – я здивувавсь‚ –
Чому тебе не бачив досі?
– То придивися‚

Я – часник,
лікар – чарівник.
Від мене болячки
втікають навскачки,
зате люди
шанують всюди,
бо я до борщу
пампушки мащу,
здоров’я бажаю
і урожаю!

Качан – синок зібрався спати…
Його взяла капуста – мати,
зняла півсотні сорочок
й поклала спати на бочок.

— Мої книжки, — хваливсь поет роками, —
Читати треба тільки між рядками.
Я клюнув на отого черв’ячка,
Та не знайшов у книжці ні рядка…

Чорна, як чорниця,
гірка, як гірчиця,
дуже багата
на вітаміни,
тому в салатах
я незмінна.
І від простуди
лікую груди.
Будьмо знайомі
в кожному домі!

Зелененьку цибулину
на городі я побачив.
Спершу з’їв, а за хвилину
пожалів її – і плачу.

На городі диня
пожовтіла.
Галя дуже дині
захотіла.
Принесла додому,
з’їла стиглу диню,
позбирала Галя
в хусточку насіння,
щоб у землю кинуть
знову

Ми буряк за чуб взяли
та угору потягли.
Ворушили так і сяк –
з під землі не йде буряк
А як діти помогли –
швидко витягти змогли.
І сказав тоді буряк:
– Всім виношу сто

В мене родичів багато:
Баба Настя, дід Вадим,
Дядько, тітка, мама, тато,
А от я у них – один…

– Чому це плаче Алла?
– Вона з горіха впала.
– А де був ти в цей час?
– Внизу. Горіха тряс…

На городі я сапав,
дві морквини відшукав.
З’їм одну я, ну а другу
я віддам зайчатку – другу.

— Що там людині треба:
Трохи землі і неба…
— А ще, — хтось додав із досади, —
Хоч би якоїсь посади…

Місяць на небі один.
Світить на Землю з вершин.
Сонце на небі одне –
Гріє тебе і мене.
Рідна Земля в нас – одна,
Всім нам, як мати, вона.

Учепився реп’яшок
За ведмежий кожушок
І кричить, щоб чули всі:
Я катаюсь на таксі!

Вранці просить Ведмежатко,
Облизавши губи:
– Хочу меду дуже, татку,
Дай хоч ложку, любий!
– Ти весь мед, синочку, з’їв
Ще у понеділок.
Я б на пасіку сходив,
Та боюся

В басейн забрався бегемот.
Води набрав він повен рот.
Кричать господарі: – Біда!
З басейну зникла вся вода!

Не тварина – дивина,
Вкрита панциром вона.
Черепаху просять дітки:
– Покатай нас трохи, тітко!

Їду поїздом я в горах:
– Еге-гей! – кричу з вікна.
– Еге-гей! – до мене хором
Відгукнулася луна.

Буду до самого ранку
Оберігати Оксанку,
Щоб не змогли чаклуни
Викрасти в дівчинки сни.
Мов чарівник, я все вмію:
Хмари над нею розвію,
Грім і дощі зупиню,
І захищу від

— Так, був застій парадно-урочистий.
Ніколи не забути нам ту пору.
Але не всі стояли пнем на місці.
Наприклад, я — ішов… по службі вгору.