Григорій Чупринка

І
Поле. Гай. Синіють луки.
Манить погляд небосхил.
Як музично грають звуки
Над розливом творчих сил.

Світ палає. Мир тріпоче.
Десь ударив перший грім!
Небо гімнами

Не поет, хто сил не має
Звуком душу потрясти!..

Шота Руставелі

Ліру в руки!
Б’ють по серцю ніжні звуки,
Повні смертної розпуки,
Повні гострого жалю;
Ліра

Кожноденний, кожночасний
Блиск душі на дні
Тим прекрасний, що як власний
Незрадливий він мені.

К. Д. Бальмонт

Цвіт мій ніжний, білосніжний
Загорівся і зацвів,

Тьма спуститься на землю…

Защебечуть, заспівають, заридають солов’ї
В ту хвилину,
Як покину
Я сумні пісні свої.

Променистими очами сумно ніченька мигне,
Як не

В далеч од Неньки
Ручки тоненькі
Хлопчик Малий простяга;

В погляді яснім,
В сяйві прекраснім
Світить віра і снага

Геній могутній,
Страдник майбутній
Стане

Бушує, б’ється в берег море!
В незнаних органах чуття
Воно живе, воно говоре
Про вічний рух свого життя.

Бурхливі хвилі в піні білій,
Переливаючись, летять
І в неземній

Переливними струмками
В вічне море забуття
Разом з ясними думками
Тихо котиться життя.

Там потонуть почування
І погасне світ ідей,
Що палкії поривання
Викликає у

Вітер шалий, ніби п’яний,
Розігнав, розбив тумани,
Збив, підняв до небосхилу
Хмари пилу.
Проти шалу, проти сили
Буйно сосни зашуміли,
Сколихнулися дуби;
Вітер злий,

Гори, гори! Слова огнисті
Безслідно в Лету не пливуть,
Вони, мов зорі променисті,
В кривавих блисках оживуть.

Твій дивний храм, твої чертоги —
Людьми осміяний курінь,
А

Пам’ятай же, як людину
Ти побачила в сльозах.

Анаст. Грюн

Не соромся плачу і давлючих ридань,
Не ховай своїх сліз проливних!
Той, хто може ридать, той, хто може

Любий, милий!
Нам платили
За високі дивні речі,
За сердечний пал кохання
Гострим сміхом ворожнечі,
Болем зла і катування.

Люба, мила!
Дика сила
Нас ніколи не

Я створив свою пожежу
Міліонами огнів;
Я для тебе обезмежу
В ніжних ласках,
В співах-казках
Далечінь веселих днів.

Щоб жила ти серцем чулим,
Як піду я в царство

Звуки струн моїх дрижать,
В стіни, в вікна б’ються градом,
То каскадом,
Водоспадом
Набіжать
І одбіжать.

З ними хочеться ридать
І безмежно веселитись,
В полі з

Виглянь, вийди,
Срібновидий
Місяченьку!

Загорися,
Підберися
Височенько.

На дороги,
На облоги,
На поляни

Кинь ласкавий
Блиск яскравий,
Світ

Я дістану, я зірву
В вечір тихий
Без поміхи
Дивне зілля самовтіхи —
Таємничу Сон-Траву.

Од бурхливого життя,
Од тремтіння,
Од горіння
В світлих чарах ворожіння

Як життя твоє цвіте
І в гірляндах пишних в’ється,
Хай в самотності не б’ється
В грудях серце молоде.

А щоб квіти ті цвіли
Пишним цвітом в ріжні доби,
З тим життя своє

Тихо, тихо. Не шелесне
Сонний темний гай.
Ллється сяєво небесне
В мій самотній рай.

Рай мій — нічка; рай — самотність;
Сум в душі на дні;
Рай мій — та безповоротність,

Із української старовини

Ясним зором над Босфором
Сяє місяць золотий;
Димно-млистим літнім фльором
Огорнулися сади.

Сплять акації, чинари,
Сонно диха кедрів

Ні кохання, ні мрій, ні сердечних утіх
Не лишив я в таємному храмі —
Непристойний там сміх,
Де змивається гріх,
Де змиваються давнії плями.

Поривання палкі й полохливі

Про давню любов я не можу співать —
Стискаються груди з одчаю!
Я можу лиш свято, так свято мовчать
І плакать самотно без краю.

Я ніччю літаю в надземні краї,
Позбувшись