Григорій Чупринка

Хаос, гуркіт невгомонний…
Цить!
Морок тихий, морок сонний
Нас обхопе вмить.

Після дня нехай наплине
Мла;
Люд, втомившись, одпочине
Од добра і зла.

Зникнуть всі

Гомін, гомін на селі:
Співи, гуки з пересварками,
Легко пара од землі
Лине, в’ється в небо хмарками.

Б’ють в ковадла ковалі,
Ладять сохи, ладять борони;
Гомін, гомін на

Як весною тепла ласка
Гнала геть зимові сни,
Івасеві чулась казка
В тихім шелесті весни.

Вітерець легенько віяв,
Чулись крики птичих зграй,
А Івась сидів і мріяв
Про

(Коханій Жидівці)

В димках раннього туману,
Як поблідла ночі мла,
На долині Іордану
Пишна квітка розцвіла.

До божественної вроди
Придивлялись

Як життя твоє цвіте
І в гірляндах пишних в’ється,
Хай в самотності не б’ється
В грудях серце молоде.

А щоб квіти ті цвіли
Пишним цвітом в ріжні доби,
З тим життя своє

(Хр-і А-й)

В небосхил задивившись далекий,
Де задумливо зорі горять,
Дві високі гілчасті смереки
Край заснулого саду стоять.

Місяць тіні од їх

Чорний степ на виднокрузі.
Густо стелеться туман,
Ніби злився в чорній тузі
З сірим небом океан.

Кожна хмарка, кожна смуга
Сипле крапельки наниз;
Плаче осінь, ллється

Як веселонька блискуча,
Переливна, миготюча,
По моїй країні милій
Мова дивная дзвенить,
В казці, в пісні легкокрилій,
В юних спогадах ідилій,
Мов струмочок,

Чуєш, чуєш? — Кров’ю ллється
Мій свавільний передзвін!
Серце, серце в лірі б’ється,
І мінорний,
Ніжнотворний
Голос лірний,
Перебірний
Сяє в тисячах картин.

Я

В хмарі, в мареві, диму
Чорну бучу підніму,
Грюкну в полі…
В чистім полі,
На роздоллі
Понесусь над сонним краєм,
Степом, гаєм,
Без розбору,
Піднімуся вгору,

Мамо, голубко! В співи тремтячі
Ти при мені виливала нудьгу, —
Знай, що сама ж ти в груди дитячі
З серця на серце звалила вагу.

Чуєш ти, мамо, спів мій пекучий,
Хворого

З піснею, з казкою, з словом, з молитвою,
З рідною мовою — гострою бритвою
Муза явилась моя.

Струни сердечною кров’ю окроплені,
Вільним жаданням акорди охоплені
З нею несем

Друже мій! В годину ранню
Серцем чулим я замер…
Слухай пісню ж сю останню,
Що співаю я тепер.

Лине пісня в журних тонах,
Звук за звуком навздогін…
Так гуде на

І
Здається, я крикну з душевного болю
І сон опівнічний навколо збужу!..
Охоплений міцно нудьгою-журбою,
Один по кімнаті ходжу я й ходжу.

Я більше не маю душевної

О віщая душа моя,
О серце, повнеє тривоги,
О як ти б’єшся край порога,
Край переходу в небуття.

Ф. Тютчев

І
Не лоскоче, не лоскоче
Болю серця морок ночі,

Всі ми краплі в вічнім морі,
Рівні всі між нас;
Всі ми біль таїм у взорі
В наш останній смертний час.

К. Д. Бальмонт

І
Не муч, не муч мене докором
За те,

«Легко, легко подихну,
Квіти, трави зворухну,
Тихо щезну;
Знову силу величезну
В рідній сфері проявлю,
Вільним вітром в полі свисну,
Ясним сонцем з неба блисну,
Мов

Ще терпіння трошки, трошки —
Швидко іскри, смужки, стьожки
Розмережать небосхил;
Незабаром
Під серпанком
Злотом-жаром
Дивним ранком
На квітках заграє пил.

Тільки

Годі страждання! Кращії мрії
Я розбиваю на дрібні скалки!
Гибелі їхній потай радіє
Дух непокірний, палкий.

Все ж не даремно їх породила
Східного неба принадна краса,
В

Наче сонцем роздратовані,
Що минало нашу тінь,
В вікна міцно заґратовані
Ми дивились в далечінь.

Там у фарбах розмальованих
Грала райдуга-дуга,
Нас же, в стіни