Григорій Чупринка

Без упину, без утоми,
В бурі, в громі,
В льодоломі
З-під зимової кори
Міцно вирвавсь Дніпр старий!
Крига кригу
Серед бігу
Ламле, кришить в купи снігу,
В гори

Тремтіла свічка, палала свічка,
В труні сосновій лежала мати;
Якась байдужа, чужа черничка
Читала сумно святі кантати.

Маленькі діти, брат і сестричка,
В куточку грались,

І
Тихо впала ніч-сновія.
Вся природа спить.
Я і ти! Серденько мліє,
О щаслива мить!

Я і ти! Серденька рідні
Б’ються як одно;
В їх акорди відповідні
В глибинах

Тиховійно-релігійна
Ллється пісня херувима,
Ніжномрійна, мелодійна…
Ритм і рима… Ритм і рима…

Тон за тоном, звон за звоном
Звуки сиплються огненні —
То на небі перед

Степ. Спадає, мов полуда,
Ночі тьмяная китайка.
Над квітками білогруда
Плаче чайка.

Світ!.. В повітрі ллється легко
Жайворонків спів натхненний.
Сяє, сходить десь

Наче з неба впавши, стеля
Землю вкрила;
Спить пустеля, спить пустеля
Сніжна, біла.

Діти ніжної фауни
В сні мертвіють;
Скрізь буруни, скрізь буруни
Смертю

Хто в блакитному просторі
Засвітив чудові зорі,
Що горять у млі?

Хто закрив багатства в морі,
В неприступності суворій
В глибинах землі?

Хто людей примусив в

(Коханій Жидівці)

В димках раннього туману,
Як поблідла ночі мла,
На долині Іордану
Пишна квітка розцвіла.

До божественної вроди
Придивлялись

І
В жарт веселий, повний глуму,
Я вкладу високу думу
І вдмухну кривавий сміх,

Щоб обличчя сміхом болю
Покривались, мов журбою,
Щоб жахнулись душі всіх.

ІІ

Я

З кожним роком,
Крок за кроком,
Йдем ми далі
І, з любов’ю,
Пишем кров’ю
На своїй святій скрижалі
Наші болі й наші жалі…

На скрижалі
Болі й жалі
В млі

Штуки рідної мотиви,
Пісні рідної слова!
На сучасні переспіви
Єсть для вас струна нова.

Єсть для вас серця огненні
І огненна дивна гра,
Єсть для вас співці

Над пожовклими покосами,
Над туманами
Я заллюся,
Розіллюся
Серцевими одголосами —
Пережитками весняними;

Хай мертвіння
Без проміння
Одбувається,
Хай мелодія

Переливними струмками
В вічне море забуття
Разом з ясними думками
Тихо котиться життя.

Там потонуть почування
І погасне світ ідей,
Що палкії поривання
Викликає у

Скажи — кому послать прокльони
За всю отруту дум моїх,
За сі пекучі смертні тони,
За мій гіркий, кривавий сміх?

Скажи — де винні, де невинні,
І я в смертельному

Як життя твоє цвіте
І в гірляндах пишних в’ється,
Хай в самотності не б’ється
В грудях серце молоде.

А щоб квіти ті цвіли
Пишним цвітом в ріжні доби,
З тим життя своє

Спи, голубко, спи, кохана,
Тихо ніч тебе пригорне;
Квітка сна — нікоціяна
Тут повітря ллє снотворне.

Не лякайся тим, що темно,
Бо на варті сам я стану
І видіннями

Ніч розкрила чорні крила
Скрізь панує мертвий спокій;
Мир шумливий мла покрила,
Сон навіявши глибокий.

Тихо гасне світ од лампи…
Більше світла, щоб сіяло!
Гей, товаришу,

Наче чорною запаскою,
Нічка землю обгорнула,
I фантазією, казкою
В ній природа потонула.

Мов з розвіяними хмарами
Фея ночі прилетіла
І туманами-примарами,
Чарівними

Я гостей дорогих в свій чертог поведу,
В Храм пісень своїх ніжних;
Для гостей дорогих я віночки плету
Із квіток дивовижних.

Тих квіток я шукав весь в огні і в чаду
На степах

В серці ниє давня рана;
Очі хмаряться журбою…
Дай, голубко, дай, кохана,
Дай мені для серця гою!

Давнє щастя в люте горе
Вмить життя переробило!..
Ой, нащо ж ти, серце