Григорій Чупринка

Гей, на весла, щоб понесла
Буря човен на простір,
Де свавільний вітер вільний
Гонить хвилі вздовж і вшир!

Там, на морі, на просторі,
Розігнавши млявий сон,
Виллєм муки

З гнівним полум’ям, з журбою
Тут, в отруєнім повітрі,
Я устою серед бою,
Де сплелися люди хитрі.

Кров’ю броню обчервоню,
Кров’ю серця молодого —
Боєм стомлену долоню

Хризантеми і лілеї
В різнобарвнім перепльоті
Обвили голівку Феї,
Мов сестриці по істоті.

Сяйвом сонця одливає
Вся істота і обличчя,
Райським чаром повіває
Сила вроди

Все навколо захололо,
Все заснуло;
Гостро в серці закололо,
Дух запнуло.

В’януть квітоньки в утомі;
Скрізь тужливо…
Війте ж, війте, буроломи,
Ворухливо!

Дайте

В годину муки і розпуки
Моїх страждань не однімай —
Мої страждання родять звуки
І вводять дух мій в світлий рай!

Мої страждання — муки духу,
Що родять думи і пісні,
Вони

Вільний вірш

Ніч перед святом. Зорі на небі горять.
Сніг ніби іскрами всипаний килим.
Улиця світла; дівчата стоять,
Кожна з поглядом роблено-смілим.

Місто шумить.

Б’ються з сонцем водограї,
Дзвони, пахощі, молитви…
Ні, не будете радіть ви
В новонайденому раї
Разом з соняшними дітьми,
Хижі зграї!

Десь в ефірі, в небосхилі,
В

Я так легко торкнусь до твоєї душі,
Мов хірург до кривавої рани, —
О, скоріше забудь, заглуши, потуши
Свої болі, мій друже коханий!

Не жахайся мене! Я в стражданнях твоїх

Я люблю вночі іти
До мети,
Як навколо темно,
А мені блищать огні
В таємничій далині —
Весело, приємно.

В’ється стежечка одна
Чарівна
Близько од безодні,

Свище полум’я з горнила,
Грають іскри навкруги…
— Все розбила, розлюбила
Без сердешної нудьги.

Б’ється в грудях буйна сила
Суше сталь мою сльозу…
— Все розбила,

Ти умри, співець, фізично
З замиранням струн твоїх,
Щоб божественно-велично
Дар високий твій затих.

Щоб свавільно одлетіло
З даром божим людське зло
І щоб тіло одкупило

І
Грюк вулкана підземельний.
Регіт. Стогін. Дим пекельний
Знявся вихором навкруг!
Грізно, гучно, ревом бурі
В стіни-мури
До покинутих, забутих,
Злою темрявою

Вільний дух летить з оселі
На палкий простір пустелі,
Де нема людських отар,
Де ні слави, ні догани
Не пускають урагани,
Як зловісних чорних хмар.

Слава кров’ю там не

І

Стук, стук! Диб, диб…
Ніжно, ніжно,
Дивовижно,
Тонко, тонко, тонкобіжно
Одбивають ноги, ноги
Смілу силу
Перемоги
Божевільний сиплють дріб!
Серед шуму,

І
Тихо, тихо плеще річка,
Шепчуть казку комиші;
Все приспала темна нічка
В заспокоєній душі:

Давнє щастя, давнє лихо,
Давні страдницькі пісні…
Нічко-мати,

Як полину, як полину
Я за вічну світлу грань,
Ти прийди хоч на хвилину
І на труп мій тихо глянь.

Очі, темрявою вкриті,
Не покажуть більше сліз,
Вії, вінчиком обвиті,

Струни смерті забриніли,
Бачу вічності поріг,
Смертний образ чорнокрилий
Хилить, валить жахом з ніг;
Тисне, давить, грає тілом,
Віє в очі чорним пилом,
Чорним пилом,

Білі руки мармурові,
Карі очі, чорні брови
Кличуть дух мій в світлий рай…

О, не стій передо мною
Світлосяйною маною,
Рук до неба не здіймай!

Чуєш? Бачиш? — я

Зимовий етюд

Мов пушинки,
Порошинки,
На покрівлі,
На будівлі
Ніжно падають сніжинки,
Так легенько
Б’ються, б’ються,
Так тихенько
В’ються, в’ються

Хвилі струнної музики.
П’яний чад. Пахучий дим.
Хтось прекрасний, хтось великий
Б’є по струнам золотим.

Струни плачуть і регочуть,
Гаєм, степом гомонять,
Серце змучене