Галина Кирпа

Вітер кольору неба,
вітер кольору трав,
вітер дубам і вербам
щось на сопілці гра.

Грає про сонце, й про себе,
й про весноньку у цвіту
так, що дуби і верби
слухають і

Ця хмарка — ніби палац золотий.
А та — немовби хата з ластівками.

— Котру ти собі вибереш?
— А ти?
— Мені б оту,
щоб так було, як в мами.

На конюшині задрімав метелик.
А поруч прилетів і сів літак:
— Чого це ти то синій, то рожевий?
Ти не такий, як я!
У тебе все не так!

Хвалилась липа липі в понеділок:
— Я зроду ще такою не була!
Не день у мене, а свята неділя:
сьогодні я нарешті зацвіла!

Боже,
не карай мою Мурку,
що дряпнула мене за пальчик.
Я поможу киці вибачитись,
поки сама вона не вміє.
Мурка розгнівалась на мене,
бо я смикнула її за хвостик
і

Я знаю, що всяке нічиє дерево
хоче чиїмось бути.
Оця ось тополя — моя.
є у неї ім’я, —
я сама вибирала.
Назвала її — знаєте як? —
Тетянка!
Цитьте… послухайте…
Вона

У лісі у нетемному,
Де ходить Колядин,
Літають білі янголи
Між сосон і ялин.

Шепочуться ялиноньки,
Голівками хить-хить:
Нарешті поріздвуємо!
Вже цілий світ

Полетіли аж за море
і гусята, й лелечата.
А чого б то нам за ними
в теплий край не відлітати?

Вже я був пішов до річки,
щоб із нею попрощатись.
Вже сказав своїй

Серед галяви між старими кленами
дубок мудрує думоньку свою:
— Тепер і я вберуся по-зеленому.
Чого це я і досі так стою?

Дванадцять страв на столі —
для дванадцятьох місяців року.
Кутя на столі — для нас.
Ось-ось бабуся
кликатиме Мороза.
Набере куті повну ложку,
підійде до вікна
й мовить

Той пізній вечір дуже пам’яткий:
між зорями виблискує жар-птиця,
під яблунями ходять їжаки.
Сопуть і ходять.
Їм чомусь не спиться.

Вони зітхають тільки:
“ох” та

Чого я другу не сказав
про золоті піски?
Ми подалися б з ним на став
шукать собі казки.

І, мабуть, друг ніде не чув,
що є на світі кит,
який уже в бувальцях був
й

Є на світі крамарі —
два хитрющі Снігурі,
що пекли торти медяні
на Медяній на Горі.

І пекли торти два дні —
білі-білі і смачні,
тільки клали в торт для сміху
Снігурі

Мамо, не йди від мене,
не гнівайся, я прошу.
Сама я дуже боюся
і блискавки, і дощу.

Грому боюсь і собаки,
бо він ще укусить мене!
Мамо, я буду плакать,
якщо ти

Знає хата уночі
од веселих снів ключі.
Знає снів вона багато
і для мами, і для тата.
А для мене казку знає,
як засну — розповідає.

Така у мене квітка,
що дома не сидить,
гасає по сусідах
і стиха бубонить:

— Я зроду мандрівниця,
для мене, як на те,
і громовиць немає,
і сонечко

Ішов Крук
через луг,
бачить — холодочок.
— Мо’, спочинеш,
Круче,
тут?
— Ні, — сказав, —
не хочу.
Я ще лап не находив
і не натрудився,
і на білий-білий

Я бачила
стареньку-престареньку бабусю
біля аптеки.
Вона гладила
старенького-престаренького песика,
схожого на дідуся.
Вона стояла без рукавичок
і руки в неї
були

Оцей Павук — вже дід.
Його внучата —
меткі
чорненькі
павучата —
плетуть йому
крислатий капелюх,
щоб гарний був
від сонця,
від дощу,
від преусякої

Там дерева, там озера, там зоря,
як горицвіт, ціле літо не згоря.
Помаленьку там роса собі росте,
де на луки сонце ходить золоте
із вогненними перлинами пісень
і засвічує