Галина Кирпа

Стулилися пелюстки у нагідки,
а мак червоний і собі стулився.
Метелик просить то одну,
то другу квітку:
— Іще хоч раз на мене подивися!

Гніздо чекає пташенят малих,
а дерево — коли повиростають.
І тиша розставляє вартових:
Зорю — над лугом,
Місяця — над гаєм.

Велика Зірка до світанку
дивиться
у глибоке озеро,
ніби в люстро.
А її доня —
Манюня Зіронька —
минає галявки хмар,
заглядає
до мене у віконце
й питає:
— Чи

Отам, у траві травучій,
сидять яблука.
Їхні серденька-зернятка
перестукуються,
перегукуються:
— Еге, холодно?
— Еге, мокро?
— Хто нас знайде?
— Хто нас

Стою серед лугу. Пташечка тенька.
Бабки до вечора в піжмурки грають.
Я проти неба — така маленька:
до мене хмарки не долітають.

Річечка лугом біжить вузенька,
за нею вітер аж

Боже,
я знаю,
що ніч — не темна.
Ніч — золота,
мов корона в соняха.
Ніч показує мені сни —
щоразу інші.
Бувають такі кольорові,
як намальовані.
Вони ніколи не

— Гляньте, мамо,
еге який день:
од світання
до смеркання
золоту корону носить.
Як спатунечки лягає,
то корону золоту знімає,
у густому пралісі ховає.
І я знаю

Почалась, було, гостина:
слива сливками вгостила,
яблук яблунька дала,
груша — грушок простягла.
Лиш бурчав старезний пень:
— Ну й морока! Що не день —
хтось приходить

Прилетів на квітничок
дуже гарний літачок.
Подзижчав, погудів,
на найкращу квітку сів.
— По усім-усім ліску
я шукав тебе таку:
чи даси мені медку?

Квітка мовила по

Що буде, коли в човна
посадити Слона?
Куди повезе
човен Слона:
до острова Ю,
чи до міста А?
Не знаю, як там човнами
дістаються до островів
із містами.
Слон туди

На долоні літа —
самі стежечки,
мов сірі вужі,
шарудять у високій траві.
Ой і побігла б я
тими стежечками,
та не хочу
на сірого вужа
наступити.

Запливає ранок
голубим човном:
сонце — за веслярика,
за музику — гном.

Вже година човнику
до берега пристать.
Запливає ранок.
Весла хлюпотять.

Про свій клопіт я частенько
та й кажу бабусі:
— Коли вже я так, як ви,
в’язати навчуся?

Коли будуть слухняними
і нитки, і спиці?
Коли вже я Дюймовочці
сплету

Перекотиполе
Зайчикові лапки
коле.
— Ой, спіймаю,
попадешся,
Перекотиполе!
Відкочу тебе
далеко —
за луги і доли.
Або й далі —
куди сонце
ночувати

Дідок Огірок
пішов у танок.
Він і вальси, і мазурки,
Певно, знає назубок.

Дідок Огірок
зелененький, мов стручок.
Такий самий брат у нього —
непосидько і

В Такої Синички
немає спіднички,
нема черевичка
й одного
в Синички.
Черевички їй без діла:
як летіла — погубила,
а спідничку
Та Синичка
прати кинула
у

От ми й допросились:
“Іди, іди, дощику!”–
він і пішов.
Вже і борщу наївся —
далі нікуди —
а все пада, пада, пада.

Квіти мокнуть,
бо ходять без парасольок.
Вітер

Ой пустіть мене у садочок,
у той пустіть,
де я буду, немов дзвіночок,
синім ясніть.

Ой пустіть мене меж отави
і дуби, —
чи полюблять мене там трави
і

Мова моя — мов дівчинка у віночку,
йде полем, іде лугом,
терновими стежками йде.
Мова моя — мов ластівка,
летить горою, летить долом,
провіщає мені ясен-день.

Мова моя —

Бабуся Ніч ходить
ген-ген до Дніпра
І при самому березі
у срібній блискучій воді
купає молоденького місяця-серпика.
А тоді закутує його
у свою прозору пелену
і кладе у