Галина Кирпа

— Алло? Це Літо?
— Ні, — кажуть мені у слухавку.
— Літо вийшло надвір.
— А коли буде вдома? —
допитуюсь я.
— Не скоро,
хіба що ввечері.
А що йому передати?
—

Літо у серпні схоже
на руде лисеня —
бігає лісом
і нюхає спілу ожину.

Або —
приміряє капелюшка
найбільшого мухомора
й крадеться до лісового люстерка
подивитися,

У Вечора — гніздечко на тополі.
Там цілий день сплять
жовтоокі вечорята.
А виспляться —
то пурхають на небо
і зіронькам світити помагають,
бо очі в них —
ліхтарики

Той пізній вечір дуже пам’яткий:
між зорями виблискує жар-птиця,
під яблунями ходять їжаки.
Сопуть і ходять.
Їм чомусь не спиться.

Вони зітхають тільки:
“ох” та

У лісі у нетемному,
Де ходить Колядин,
Літають білі янголи
Між сосон і ялин.

Шепочуться ялиноньки,
Голівками хить-хить:
Нарешті поріздвуємо!
Вже цілий світ

Полетіли аж за море
і гусята, й лелечата.
А чого б то нам за ними
в теплий край не відлітати?

Вже я був пішов до річки,
щоб із нею попрощатись.
Вже сказав своїй

Заснув старенький човен під вербою.
Верба й собі — старенька, як зима:
ніким не снить, а тільки що — собою.
Старого човна в снах її — нема.

А тільки й є: листочки та

“Зроду я так не зумію”, —
сказав Молоденький Грім,
коли Діди Громи покотили
свої вози аж ген до пралісу.

“Коли б хто повчив,
то я і навчився б”, —
знов сказав Молоденький

Сидько сидів, Тинько — тинявся.
Сидько читав собі й сміявся.

Аби ж сміявся тишком-нишком, —
Тинько б не знав про тії книжки.

А то сидить, немов на лихо,
і просто лускає від

Така у мене квітка,
що дома не сидить,
гасає по сусідах
і стиха бубонить:

— Я зроду мандрівниця,
для мене, як на те,
і громовиць немає,
і сонечко

Малий-маленький сніг, біленький чудасій,
на лаві у садку сідає відпочити.
Він перший син Зими, він не такий, як всі,
боїться він себе украй перетомити

І я йому шепчу: “Ти,

Летить струмок з гори в долину й — мимо…
А нагорі — Дніпро й Десна проснулись.
Верба подумала: “Ну от і я щаслива”.
А котики на ній — мов усміхнулись.

А десь через дощі, вітри і

Мамо, не йди від мене,
не гнівайся, я прошу.
Сама я дуже боюся
і блискавки, і дощу.

Грому боюсь і собаки,
бо він ще укусить мене!
Мамо, я буду плакать,
якщо ти

Я знаю, що всяке нічиє дерево
хоче чиїмось бути.
Оця ось тополя — моя.
є у неї ім’я, —
я сама вибирала.
Назвала її — знаєте як? —
Тетянка!
Цитьте… послухайте…
Вона

Сьогодні у води свято —
Водохреще.
Сьогодні воді б”ють поклони,
мов королеві.
Сьогодні я їй кажу:
— Ваша Водо-Величносте!
Сьогодні вона справді
чарівна:
все пила б

Дванадцять страв на столі —
для дванадцятьох місяців року.
Кутя на столі — для нас.
Ось-ось бабуся
кликатиме Мороза.
Набере куті повну ложку,
підійде до вікна
й мовить

Я бачила
стареньку-престареньку бабусю
біля аптеки.
Вона гладила
старенького-престаренького песика,
схожого на дідуся.
Вона стояла без рукавичок
і руки в неї
були

Боже,
бабуся віддала Тобі душу!
Бабуся знайшла притулок
у Небесній Твоїй Країні,
що зветься Вічність!
То мама мені сказала.
Тепер її домівка — домовина,
і наглядаєш ту

Боже,
не карай мою Мурку,
що дряпнула мене за пальчик.
Я поможу киці вибачитись,
поки сама вона не вміє.
Мурка розгнівалась на мене,
бо я смикнула її за хвостик
і

Боже,
якщо Ти створив Грім,
то нехай би він
грав на сопілці,
а не торохтів,
розсипаючи по небу сухарі.
Тоді б я його не боялася!
Тоді б я йому
цілий день