Галина Кирпа

На цій галяві так, немов у раї:
літають тихо бджілка і оса.
А я котрусь гукну і поспитаю:
— Чи гарно на мені блищить роса?

Сплять сороки, снігурі
й ангели-нічниці.
Сплять ялинки у дворі,
і зайці, й лисиці.

Спить ведмедик Вінні-Пух
і золота рибка.
За вікном мороз ущух, —
засинає

Зірвався сніг — до ночі не стихає.
Невже Зима надумала вернутись?
Шпаківню у саду вже так гойдає,
що їй завиграшки й перевернутись.

Шпаки негоду переждуть на вишні,
гукаючи

Вітер гойдає берізку.
Берізка гойдає пташку.
Пташка гойдає пісню.

Квітка гойдає метелика.
Метелик гойдає травичку.
А кого травичка гойдає?

Со-няч-но-го

Ще не спала, але вже й не чула,
Хто ж то плаче:
річка?
вітер?
гай?
Продощила. Процвіла.
І — проминула…
На добраніч, Осене! Бувай!

Хмарезні хмари в небі за селом.
А я пасу ті хмари, наче гуси.
Я так не хочу, щоб це стало сном.
Я навіть спати через це боюся.

Хмарезні хмари йдуть через Дніпро
і на воді, як

Скільки у сонця промінчиків?
А скільки хмарок у небі?
А скільки піщинок на березі річки?
А скільки хвиль у Дніпрі?
А скільки пір’їнок у сойки?
А скільки луски на рибці?
А

Ялинонька, сосонка і смерека
стоять, немов за руки узялись.
А може, вони йдуть кудись далеко —
з одного лісу та й у другий ліс.

Ялинонька, сосонка і смерека
взяли собі в

Дощі стоять горою.
Туман ляга долиною.
І хмари такі довгі,
як гусячі листи.
А горобець ще зраночку
цвіргоче над калиною:
— А що ти влітку думала?
Оце тепер — цвісти?

Якщо колись
макове зерня
ляже у землю
й не проросте,
то, мабуть,
якась дівчинка —
Катруся,
Ганнуся
чи Ясочка —
спитає своєї бабусі:
— А мак —
кущ чи

Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Чечіточку!
Чечіточка — мов квіточка:
танок веселий водить.

Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Ворона!
А

Каже Хатня Мурашка
Мурашкам Лісовим:
— Добре, що ви навідалась
саме на цю пору.
У мене — бенкет
для таких, як ви, бездомків.
Я насушила крихіток,
напасла

Вже хмари такі осінні,
вже зайчик аж дуже сірий.

Вже листя з моєї тополі
постелено просто долі.

Учора була травинка,
сьогодні — суха бадилинка.

А їй павучок до

Калині кажу:
— Тітко Калино!
Горіхові кажу:
— Дядьку Горіше!
Нагідці кажу:
— Сестро Нагідко!
Барвінку кажу:
— Брате Барвінку!
А Хризантемі:
— Панно!

Ніч така прозора, ніби світиться.
І так довго, що й сама не знає.
А на білій хмарці проти місяця
зіронька манюсінька гуляє.

Несу Їжачкові
горнятко теплого молочка.
Моросить дощик,
а я несу.
— У них уже не світиться,
полягали спати, —
каже старий кіт Мурко.
Та й позіхає —
на мене й на

Сказав Маленький Хвощик
Великому Хвощу:
— Ховаймося під кущик
від грому і дощу!

— Навіщо нам ховатись, —
сказав Великий Хвощ.
— Для тебе і для мене
то справжнє свято

Що тобі, листочку,
що тобі, маленький?
Як тобі лежати
на землі сиренькій?
Як тобі не спати
під холодним вітром?
Де тебе на зиму
до весни подіти?

Хлющать дощі — і тут, і вдалині.
Громи стоять, як вартові, над ними.
Щовечора лягає спати ніч
під мокрими кущами горобини.

На неї блима чорним оком птах,
немовби то не око, а

Сірий дах.
Сірий птах.
Сіра хмарка.

Пес в кущах.
Кущ в дощах.
В дверях — шпарка.

Сад. Село.
Тиша. Сон.
Дві пір’їни.

Чи було?
Не було!
Мов з