До дня захисника України

І. І. Срезневському при од’їзді його на чужину

Хай милосердий
Біг та святая
Діва Марія
Тебе боронять!
Майськеє поле,
Квітки червоні —
Шлях буде твій;

Що значить – бути молодим,
Коли дається все задаром,
Коли над вранішнім Айдаром
Парує в прохолоді дим,
І пахне риб’яча луска,
Й бліді вилузкуються зорі,
І кожен звук в

Ні сього, ні того не можна…
Заборонено се і те…
А між тим розпаскуда кожна,
На хороше щось не спроможна,
Мала змогу хулить безбожно
Все, що зроду було святе.
Поливали

Не згасайте, ясні зори,
Не вій, вітре, зниз Дністра,
Не темнійте, красні звори,
Днесь, Галиче, честь твоя!
Бо хто русин — підлітайте
Соколами на врага!
Жваво в танець,

Личаківським кладовищем,
по алеї щораз вище
підіймаємось до нього,
до поета дорогого.

Тут дерев — немов у парку.
Віття поспліталось в арку,
пада тінь жива від неї
на

Проклятий світ! — я мовив після бою,
Коли побачив трупи у траві —
Чому я мушу втішитись тобою,
Не знаючи, ми — мертві чи живі?..

А соловейко щиро і нескупо
Почав своє —

Триптих

1
Клумаки випадають з натруджених рук.
Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?..
Ти босоніж торкаєш розпечений брук,
Так ти ходиш в віках по вугіллі

На змореній, незатишній планеті,
В казармі серед смороду й хропіння,
Мене відвідало нічне видіння —
Вусатий горець в маршальськім кашкеті.

Зіскакую з постелі серед

…Нашим напівом по церквах і монастирСамовидецьах отправовати приказал і одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил…
Літопис Самовидця

1
Гінка, не закощавлена

Чи сон, чи дія на астральнім плані —
Реальність потойбічного життя:
Правую човника в густім тумані.
Вирує Лета —
Річка забуття.

Аж гульк: цвіте лужок в заплаві

Довго я виходив із війни,
Пробивав духовне скам’яніння.
Вірші давніх літ…
А де ж вони?
Бракувало щирості й уміння.

Щирості?.. Напевне це не так.
Це мені, сказати б не по

Земля серпанком оповита,
У роси вбралися лани…
Додому, де не був три літа,
Солдат вертається з війни.

Іде він лугом біля річки,
Де сонна хлюпає вода.
– Живий? –

Була у нас пригода:
Із міста до села
Спочити на природі
Родина прибула.

А в тій родині — хлопець.
Ми всі — до нього враз.
— Як звуть тебе? — питаєм.
— Миколкою… А

А чи рано, а чи пізно, —
В кузні чуть залізний грім.
Тут у нас завжди завізно —
Всім потрібен дядько Клим.

Мовчазний, скупий на слово,
Коваля старого син,
У підкови, як

Східна легенда

Там, де стогне в руїнах вітер
І пугикає пугач – «пугу»! –
Підіймався колись під хмари
Гарний палац на всю округу.

Жив у ньому старий

Знайшов вовка баранець,
Тут і баєчці кінець…

Уголь стонет и соль забелелась
И железная воет руда.
То над степью пустой загорелась
Мне Америки новой звезда.

А. Блок

Надриваючись, стогне траса,
удень і

Миколі Руденку

Притишено плине осінній Дінець,
мазками на синє лягає багрець,
і ширшає тиша. І ти над Дінцем
стоїш, нахилившись лицем у лице,
непевен у тому, тебе

Моєму другові і землякові акторові Сергієві Кустову

Вірний друг мого болю, актор, арлекін,
Із душею, що наче покраяна сфера…
Наша правда без гриму не вийде на кін,
Наша

У сутність, у вир пірнути,
В доречність, тугий крутіж:
Довженко спішить під Крути,
Він рветься: – Скоріш! Скоріш!..

Душа похлинулась бунтом,
Красу лиш йому віддасть –
Бо