До дня захисника України

В вечірню, химерну годину,
Як обрій гине в імлі,
Не раз без руху застигну,
І тужно стане мені.

Згадаю зимовий вечір
І фастівський вокзал,
Здригнуться од холоду

І досі нам сниться
і досі маниться
блакитного того Дону
шоломом напиться…
І. Франко.

Тут знов я йду шляхами мого краю,
завузленими між Дністром і Богом,
шляхами

Заграли дзвони, заграли дзвони,
заграли…
Із буйним вітром на перегони
помчали.
Несуть розраду, несуть потіху
з собою
І під мужицьку обдерту стріху
спокою…
Принесли

Мене убито в чесному бою,
поховано дбайливою сім’єю…
О. Ольжич

У сні, під киреєю віку,
вдивляюся в дійсність свою:
о, скільки без краю, без ліку
поляглим я був у

Чи на рідних полях,
Чи в чужій стороні,
Осінило чи ні
Святохреснеє рам’я,—
Вам усім, хто поляг
За тризубовий стяг —
Вічная пам’ять!
Ви, ким ведено бій,
Вірні Симон,

Хрест степи собі на перса
Із доріг кладуть.
О.С.

В пустелі безлюдній встаєш на дорозі укрутній…
Укопано стали сталеві копита коня…
Похмурий, безрукий,— мов з муру ти

— «Ти Богом посланий, Богдане,
Розбить кайдани лихоліть.
Ніколи край не перестане
За тебе Господа молить…»
— «Ти — Визволитель України
Із довголітньої біди!
З тобою всюди ми

Пам’яті Надії Рекубрацької

I
Гості пішли. Стало сумно в кімнаті одразу.
— Досить мовчать. Ну, давай поговорим про нас.
Вже п’ятдесят, як ідемо по світу ми разом.

На Великій Раді
Котрій ми й не раді,
Старшина козача
Бралась за чуби.
Чи то наш атаман
Гетьманові зрадив,
Чи було, можливо
Все там навпаки.
Ну, а ми –

Дівчиноньку козак підмовляв під кленами:
– На Вкраїну, Марусь, турок злий напав.
Тож давай, тож давай спершу ми поженимось,
А тоді, а тоді сходим до попа.
– Ой, Іванку, боюсь наших

Було колись в Буковині —
Добре було жити.
Не знали ми, що то біда
Та що то тужити.
При кобзині зійшла днина,
При скрипочці нічка;
А вна собі молоденька,
Як у траві

Погляньте, малята, на цей сірничок:
Червона голівка, жовтенький бочок.
На вигляд — звичайний: тонкий i малий.
Буває він добрий, буває i злий.
Biн може зігріти, зварити

Віяв жито-новину.
Став спочити. Звів до неба
Вгору очі. На війну —
Чує — йти на ранок треба.

Не повірив: де ж війна?
Тут нагальна йде робота…
«Годі! — гримнув старшина.

Heзнайомій з 13-ї камери

Люлі-люлі… Тук-тук-туки…
Спи, сусідко з-за стіни.
Крильми круки чорнопері
по камері сіють сни
Спи, дівчатко… Тук-тук-тук…

Спи,

Пише татко доні:
«Служу на кордоні.
На кордоні я служу —
Батьківщину бережу».
Пише донька татові —
Воїну-солдатові:
«Я малюю квіти, сад,
Паровоз, вагони,
Бойовий

Ти круг шиї ручку в’єш,
Круг серденька – зраду,
Знаю, знаю, що ведеш
Мене на загладу.

Я цілую жар губок,
Заплющивши очи,
Твому заклику в слідок
Йду в Нірвану ночі…

Ти круг шиї ручку в’єш,
Круг серденька – зраду,
Знаю, знаю, що ведеш
Мене на загладу.

Я цілую жар губок,
Заплющивши очи,
Твому заклику в слідок
Йду в Нірвану ночі…

Пише татко доні:
«Служу на кордоні.
На кордоні я служу —
Батьківщину бережу».
Пише донька татові —
Воїну-солдатові:
«Я малюю квіти, сад,
Паровоз, вагони,
Бойовий

Спливає: що палахкотіло! в тихість,
мов птах; замкнулося довкруг.
А, до спокути, досвіт крил пречистих —
нам острів серця приторкнув.

Твій погляд, над палання

Не виплакуй єдиного, мати,
не чекай свого сина.
Не знайшли в нього ймення,
тільки стяжку знайшли злотосиню.

Поховали тайком твого сина
друзі цьковані, гнані —
на високім