До дня захисника України

(в сьому річницю смерти)

Ні, не вінків — сердець було б замало!
Могила — трав’янисте покривало,
Плита стоїть надгробна прямокутна
Й лиця подоба до плити прикута.

О, ночі мої безсонні —
Роздвоєння розуму й серця,
Я наче в’язень у зоні
Між ними правічного герця.

Я чую — серце готове
Летіть на рідні пороги,
А розуму гостре

Володимиру Забаштанському

Мій тато у тифозному бараці
читав Старий Завіт.
А поруч труп
лежав. Іще вчорашній.
Наче зруб,
зіяв барак. Не винесли і вранці,
і

Моє покликання – робота,
першооснова всіх основ.
Все прагне до живих обнов
і до щоденного польоту,
як птиці прагнуть до дібров.
І повторю я знов і знов:
це – наша праця і

Великий ворожбит живе в Карпатах.
Він ще живе. Його назвали – Гой *.
Він ще не має права помирати –
хай світ не той. Хай навіть дух не той.

Він ще уздрить у темнім

…І заклинання мольфарів
промовив бахур.
І знову не почули слів,
хто ждав метафор.

Лиш забрязчала тьма оков,
і знову — галас,
щоб тільки з кров’ю лиш

Під дулами конвойних автоматів
жили, вмирали, навіть з домовин
вставали.

Як страждальців божий син
підніме?

Як судитиме розп’ятий
їх, що приймали суд, як глум,
бо в

Було, як з неба
Зіронька котилась,
Я, ще малий,
Долоньки підставляв.

«Котись сюди!..» –
Зірницю умовляв,
Бодай вона…
Об Землю не розбилась.

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день Божий довбе ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої

В басейні ріки Вілії на Тернопільщині, де береги тяглися вузькою стрічко між полями, проведено меліорацію…

Річко, ріко моя, Віліє,
де твої луки, лелеки?
Де твої очі глибокі,
що

У зайцях – радіація,
В качках – пташиний грип,
Таїть сюрпризи гриб…
Така ось кульмінація
Новітньої пори.
До алкоголізації,
СНІДосифілізації
Такі лихі вітри

Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливій й злій годині
Ми для неї живемо,
На Вкраїні для Вкраїни
Будем жити й

Є в році день один — його святкуєм ми,
Зібравшися в братерські кола,
Щоб промінь ще додать у лютий час пітьми
Поетові до ореола.
І скрізь, де ще живуть України сини,
Незраднії

Про повідь на Закарпатті та участь чиновництва в ній

Гори.
Горе.
Зсуви.
Дощ. Дощ.
Закарпаття тоне.
Скільки йде площ
У води

Попрощаймо себе в Юкатані,
де спекотою час захлиснувся, пристав —
залишайся отут молодою,
нахилися на білий рукав.

Віддаю тебе смаглому Майцю,
що повільно складає в торбину.