Дмитро Чередниченко

Дощ.
На гілках – на дубах,
На віях твоїх –
На моїх вустах.
Дощ.

В такий дощ
Ярина сходить
І квіти,
Й кохання.
І все зеленіє
В такий дощ.

Дощ.
На

Сірі ідуть.
Сірі…
Ховайтеся, білі,
Ховайтесь, рожеві,
Нишкніть, зелені…
Бо сірі ідуть.
Ідуть сірі.
Сірий не знає барви,
Сірий не знає мами,
Сірий не знає

Невже забув
що любиш ти човни
і тиші мудру таїну
твій лдуг – твій бог
на горах твій олімп
а в жилах Рось
невже забув
як тепло диха стежка
перед батьковим порогом

Навколо іній волохатий
Гілки мов теремок
тепло парує з хати –
з вивода димок

а дітки поглядають
усміх з очей
може то баба
пиріжечки пече

Руша автобус
коріння серця вириває

а під вікном
важка рука
(і мамина і татова)
прощаються
всміхаючись

крізь ту усмішку
бачу
такий глибокий туж…

Руша

У людей був завжди мед
у людей були завжди
яблука добрі як мед
у людей була завжди
цибуля як яблука
і був часник
головки мов кулаки
наче й хліб у сусідів
вдатніший

А там,
На маленькому острові
У степу,
На острові,
Що з лісу приплив
Голубими човнами пролісків,
Хрещаті стоять вітряки із барвінку
А в них на порозі –
В рожевих

Ніч уляглася в саду.
Не ворушиться.
Сині коси розпустила
По землі –
Сині птахи у головах сіли,
Заколисують.
Тихо.
Сидимо із коханою
На пеньку яблуневому,
Теж

Гори –
Як груди матері.
Коли втомлять
Далекі шляхи,
Нахолодить
Буденна утома,
Прийду до старого Межиріча,
Прихилю свою голову
До грудей матері –
І знову

Ген білорусочка
іде пралісом,
спускається в долину
(за спиною кошіль,
в руках барвінок).
Чистенькі болота –
води пращедра материзна.
Ситняг і очерет,
лоза, і верби,

І
Лину
на крилах зозулі…
Наді мною
пташина дорога –
Чумацький Шлях.
Лину –
душа завмирає.
І піді мною
дорога пташина –
купави засіяли зорями

Так довго ідемо,
а сонце
пересохло на спрагу.
Присядьмо в червоних маках
чи в білих ромашках,
попиймо води із глека
та й пошукаємо
пташку.
Перейдемо поле,
де

Людство бачиться древом:
У кожної гілки
Своя пташка,
У кожної пташки
Своя мова.
А разом – древо,
А спільно – хор.

Ридає день, як горобина ніч.
Навіщо, мамо, познімали
в хаті рушники? Великдень ще далеко.
Ще рано мазать хату.
Ой, тату,
чого душа у вас болить?
Ридає день німими

Поставали дерева заслухались
та й заніміли од болю обіч доріг і стежинок
чоловік розмовляє з собою.
Летіли пташки на дерева сіли
зсудомились крила од болю
обіч доріг і

Поле широке –
У два крила.
Жито високе –
У погляд орла.
Житом
Іде
Дівчина
Біла-біла,
Як мати породила,
І не боїться коня.
А білий-білий кінь
Покладе їй

Нам лосі перебігли шлях
(Лось, лосиха й лосеня).
Водій
Автобуса на хвильку припинив
1 нам усім сказав:
«Дивіться!»
Дивились, хто не спав.
А дехто

Загорівся мак
(Квіти повеселіли).
Хтось украв
Уночі вогонь.
(Згорнули квіти
Свої пелюстки
У сум).
Чи засвітиться той,
Кому подарували
Мак?

Дуби* куняють в тиховоді.
Бабайки сплять – анішевель,
А плигни дубові на спину –
1 як заграє цей невтола,
Як хвилі урізнобіч пожене!
І так душі своїй дасть волю,
Що й

Гукай на біду – не догукаєшся
клич на діло яке – не докличешся
хіба що здивуєш кого…
та й ведмедем тепер не здивуєш
хоч вивези на базар цілий цирк
Люди вміють самі по канату